Вибори в Польщі — чому не варто панікувати в Україні

Перемога на президентських виборах у Польщі правоконсервативного кандидата Кароля Навроцького викликала буквально цунамі в політичному середовищі як Польщі, так і України. Однак чи варто українцям переживати щодо майбутньої політики нового польського президента? 

Хто такий Кароль Навроцький та чого очікувати Україні — у всьому розбиралась Альбіна Трубенкова. 

Перемога опозиціонера на виборах

Емоції поляків зрозуміти можна: кандидати йшли з мікроскопічним розривом до фінішу — у день виборів екзітполи віддавали перемогу з відривом у 0,6% провладному ліберальному кандидату і чинному меру Варшави Рафалу Тшасковському. І соратник прем'єр-міністра РП Дональда Туска вже навіть встиг оголосити себе переможцем. Однак за кілька годин ситуація змінилась — врешті опозиційний соратник Ярослава Качинського, лідера правих консерваторів партії "Право і справедливість", виграв вибори з перевагою менш як 2%. 

Політична сцена в Польщі точно зазнає змін, це може призвести навіть до позачергових виборів, розпаду чинної урядової коаліції, повернення "ПіС" до влади. Отже, шок з одного боку та тріумф з іншого у польському суспільстві зрозуміти можна.

Але як пояснити страшні пророцтва українських експертів: мовляв, у Польщі  прийшли до влади праві радикали і Україні годі сподіватися на підтримку офіційної Варшави? Це всепропальство немає жодних аргументів, більше того, воно навіть небезпечне. Ділити дві найбільші польські політичні сили (які борються за владу між собою вже кілька десятиліть) на проукраїнські та антиукраїнські — принаймні зараз, під час повномасштабного вторгнення — абсолютно безпідставно. І "ПіС" Ярослава Качинського і "Громадянська коаліція" Дональда Туска завжди виступали за підтримку воюючої України. Хоча антиукраїнської риторики на кількох останніх виборах в Польщі було забагато.

І ще — не треба плутати правих консерваторів (партію "Право і Справедливість", яка висунула на виборах Навроцького) і ультраправих ("Конфедерацію" Славоміра Ментцена, яка зараз має підтримку близько 13–15%).

Як польські політики послизнулись на українському питанні 

Я досі переконана, що Україні пощастило, що у лютому 2022 року у Польщі при владі була партія Качинського (якщо не торкатись внутрішньополітичного дискурсу Польщі), вона мала переконливу більшість у парламенті і ухвалювала рішення на користь українських біженців, постачання зброї Україні, формування рішучої проукраїнської позиції серед країн центрально-східного флангу ЄС та НАТО.

Польські "Краби", важка техніка, радянські літаки і історія з системою "Петріот". Пам'ятаєте як той же Качинський запропонував передати "Петріот" Україні (за контрактом Німеччина мала її поставити саме Польщі). Тодішня опозиція Польщі звинувачувала Качинського у безвідповідальності — мовляв, не отримає ні Польща, ні Україна. Попри все, задум вдався. Польща виступала драйвером багатьох процесів на початку повномасштабної війни. 

За кілька місяців до парламентських виборів 2023 року у Польщі розпочалися протести фермерів, блокада кордонів з Україною. Проросійські сили в особі ультраправої "Конфедерації" на чолі зі Славоміром Ментценом звинувачували тодішню владу правих консерваторів у надто сильній залученості в допомогу Україні коштом "простих поляків". Ця тактика мала успіх, бо з 5–7% рівень підтримки ультраправих виріс до 11–13%.

Було би неправдою казати, що українським питанням дорікали Качинському соратники Дональда Туска. Але "допомога Україні" стала чимось токсичним для всіх польських політиків. І вже нова владна коаліція лівих та центристів на чолі з Туском ніяк не реагувала на протести фермерів аж до місцевих виборів у квітні 2024 року, бо це загрожувало рейтингам.

Так поступово "українське питання" почало позначатись і на владі лібералів, яка теж відзначилась недружньою риторикою відносно українських біженців, не допускала навіть ймовірності надсилання польських військових до України та інше.

Чи насправді польське суспільство радикалізується і ким є Кароль Навроцький

Вибір кандидатом від "ПіС" Кароля Навроцького приписують саме лідеру партії Ярославу Качинському. Кандидатура видавалась не оптимальною навіть окремим однопартійцям: директор інституту національної пам'яті пан Навроцький мав імідж дещо своєрідний.

Під час виборчої кампанії опоненти йому дорікали бурхливим минулим: участю у жорстоких бійках футбольних фанатів, "віджимом" квартири (Навроцький пояснював, що він піклувався про колишнього власника цієї нерухомості) і навіть мало не в сутенерстві (хоча переконливих доказів останнього надано не було). Справді, серед політиків "ПіС" можна було обрати менш яскравого кандидата, на якого опоненти не знайшли б стільки бруду. Уся виборча кампанія була би значно менш негативною. 

Видається, що "ПіС" зробив висновки з "антиукраїнського тренду" в суспільстві і боротьба дійсно точилась за голоси виборців, які все більше схилялись до крайніх правих кандидатів. У сумі в першому турі президентських виборів ультраправі набрали близько 20%. Чи міг мер Варшави і кандидат від "Громадянської коаліції" Рафал Тшасковський переконати їх? Моя особиста думка — ні. Натомість брудна кампанія проти Навроцького переконала такого специфічного виборця, що це точно їхній хлопець. 

І якщо ще в березні Навроцький підтримував вступ України до НАТО, то між першим та другим туром він різко змінив погляди, підписав договір з одіозним Ментценом і мобілізував радикальний електорат. 
Інше питання: чи варто було Тшасковському теж робити антиукраїнські випади? Наприклад, щодо скорочення допомоги українським біженцям.

У другому турі він недорахувався кілька відсотків голосів ліберальної аудиторії, що видно з розподілу уподобань електорату кандидатів, які не потрапили до другого туру. Знову слизьке "українське питання". Також позначились проблеми всередині коаліції, яка складається з трьох політичних блоків, поділених на менші партії (найпотужніша політична сила коаліції — партія Туска). На жаль, діючій коаліції не вдалось виконати низку обіцянок, з якими вони йшли на парламентські вибори понад півтора роки тому. Це стосується зниження податків для малого бізнесу, легалізації абортів тощо. 

Чи можна вважати радикалізацією польського суспілства зростання підтримки ультраправих з 11–13% до 15–20 за останні півтора роки? Тенденція є, але вона не критична. 

Шанси для України

Запит на посилення націоналістичних сил якраз і задовольнив Кароль Навроцький, який для них виявився "своїм", але по суті є представником правих консерваторів. Для України цей результат виборів означає продовження підтримки у війні з Росією (про це, до речі, обидва кандидати говорили досить однозначно). Тобто ситуація є прогнозованою і стабільною. 

Якщо після президентських виборів у Польщі нинішня коаліція подолає внутрішні розбіжності (бо в ній теж є свої ліберали і консерватори), для України це означатиме можливість міжнародної підтримки офіційної Варшави за двома напрямками. Перший — проєвропейський на чолі з Туском, який має міцні стосунки з європейськими лідерами, зокрема у Берліні та Парижі. Другий — атлантичний, адже саме соратники Качинського мають тісні звʼязки з нинішньою адміністрацією Білого дому, і саме під час першої каденції Трампа Польща підписала великі контракти на постачання американської зброї до РП.

Таким чином, відновлення трансатлантичної співпраці по лінії Вашингтон–Лондон–Варшава було би корисно для нас — це додаткові позиції щодо безпеки східного флангу НАТО і важливої ролі України в цьому процесі. Має значення, хто і як переконує нинішнього очільника Білого дому. До речі, зустріч з Трампом Анджея Дуди, президента РП, каденція якого закінчується, і наступна ж зустріч американського лідера з кандидатом у президенти Навроцьким — якраз один із аргументів за посилення такої співпраці.

У випадку розпаду коаліції в Польщі і дострокових виборів, абсолютно очевидно, що праві радикали не зможуть їх виграти. Боротьба точитиметься між тими ж двома потужними антагоністами — партіями нинішнього премʼєра та майбутнього президента. У цьому сенсі можна навіть сказати, що дочасні вибори не дозволять радикалам наростити підтримку і прийти до фініша з кращим результатом, так ми матимемо безпечну ситуацію на західному кордоні на найближчі чотири роки. 

Нам потрібна та сама двопартійна підтримка серед найвагоміших політичних сил Польщі, зараз це актуально як ніколи. Тож чи варто робити недружні випади проти новообраного президента Польщі? Це ж право поляків судити, хто й чому його обрав, дискутувати між собою.

Представник "ПіС" вчетверте стає президентом країни, тобто це не кандидат ультраправих, давайте не будемо плутати (політичні сили обох лідерів — Качинського і Туска — вийшли з грона демократичної "Солідарності"). І нам не треба шукати ворогів там, де їх немає. Зосередимось на можливостях, навіть попри "слизькі" питання.

Нагадаємо, прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск незабаром звернеться до Сейму з проханням висловити вотум довіри своєму уряду.

Також ми писали, що Кароль Навроцький опублікував перше звернення до громадян, у якому висловив подяку за надану підтримку та наголосив на своєму прагненні гідно представляти інтереси Польщі на міжнародній арені.