Розвиток сфери охорони здоровʼя: інтервʼю з Едемом Адамановим

Директор Державного експертного центру МОЗ України Едем Адаманов розповів про розвиток сфери охорони здоровʼя під час війни. Він також відповів, чи вплине оподаткування посилок до 150 євро на ціни ліків.

Про це ексклюзивно Едем Адаманов розповів Новини.LIVE в ефірі День.LIVE.

Едем Адаманов — інтервʼю з директором Державного експертного центру МОЗ

Чи варто оподатковувати посилки до 150 євро?

— Скажу відверто, воно не вплине на ліки, бо ліки, вони дуже зарегульовані, їх не можна замовляти за кордону в великій кількості, відправляти, переправляти. Тому безпосередньо на ліки, на пацієнтів це не вплине. Як громадянину будь-якої країни, звісно, мені хочеться, щоб податків було менше. Але коли ти працюєш на державу, ти розумієш, що бюджет треба якось наповнювати, і це, можливо лише за рахунок податків. І тут треба дивитися, що, якщо в Європейському Союзі такі посилки оподатковуються, неминуче, так чи інакше, рано чи пізно, це буде і в нас. 

Чим займається Державний експертний центр МОЗ України?

— Спробую пояснити дуже просто. Уявимо, що у вас є ідея створити лікарський засіб. Ви великий виробник, у вас зʼявилася ідея, ви інвестували в розробку. Потім, коли у вас вже є щось, якийсь продукт, у вас мають відбутися клінічні випробування. І тут же починається історія, де ви взаємодієте з Державним експертним центром, бо такі клінічні випробування або клінічні дослідження погоджуються Державним експертним центром. Далі уявляємо, що у вас вони успішні, і вам потрібно зареєструвати цей лікарський засіб, щоб вивезти на ринок.

Ви готуєте досьє, це величезна кількість матеріалів, декілька модулів. Це все ви подаєте в Державний експертний центр, і безпосередньо експерти, фахівці його вивчають. Різні модулі, те, що стосується безпеки, якості, фармаконагляду.

І Державний експертний центр дає свій висновок по кожному модулю, позитивний або негативний. І після цього на підставі експертизи досьє вже Міністерство охорони здоров'я як центральний орган виконавчої влади приймає рішення щодо реєстрації такого лікарського засобу.

Тобто без вашої експертизи будь-який лікарський засіб не може потрапити на український ринок, правильно?

— Все вірно.

Йдеться і про українських виробників, і про іноземних, разом?

— Так, про всіх. Окрім того, є державний реєстр лікарських засобів, який адмініструється нашим Державним експертним центром. Є оцінка медичних технологій, також є безпосередньо все те, що стосується розробки протоколів лікування, стандартів, настанов і ще декілька допоміжних функцій.

І звісно, коли у вас препарат вже є на ринку, хтось має слідкувати за тим, що з ним відбувається, чи є якась побочна реакція, чи немає, і це все реєструвати і фіксувати, це фармаконагляд, це також робить Державний експертний центр. Це якщо дуже-дуже стисло, чим ми займаємось.

Якщо говорити про останні роки повномасштабного вторгнення, тема ментального здоров'я, наскільки вона поширена стала в країні?

— Вона дуже поширена, вона в пріоритеті Міністерства охорони здоров'я і дуже багато ресурсу різного характеру спрямовується безпосередньо для того, щоб допомагати пацієнтам, які мають якісь проблеми з ментальним здоров'ям. І мені здається, наступний виклик — вже лікарі, які займаються пацієнтами з проблемами з ментальним здоров'ям, через якийсь час і їм вже буде потрібна допомога, бо те, скільки пацієнтів проходить через них, яке на них навантаження, це окремий виклик. Я не бачу жодної країни в світі, де в принципі в таких умовах, коли є повномасштабне вторгнення, нікуди не ділися всі інші проблеми, які були до повномасштабного вторгнення і також додається ще стрес щоденний і якась кількість пацієнтів щодня.

Тому, я думаю, що всі ті програми, які є, і величезна кількість міжнародних партнерів, підтримують абсолютно різні ініціативи. Дякуємо тут і ВОЗу, представництву ВОЗу в Україні, вони намагаються координувати і щоб не було такого, що якийсь донор або міжнародний партнер підтримує якусь програму в окремій області, а інша область про це не знає або Міністерство про це не знає. Щоб такого не було, в принципі, ця координація відбувається і на базі МОЗу, і на базі ВОЗу.

На постачання ліків впливають воєнні ризики, регуляторні бар'єри та непередбачувані процедури, що ускладнює логістику і знижує доступність препаратів. Чи справді в Україні зараз спостерігається дефіцит окремих ліків і чи є це ґрунтом для розвитку та розквіту нашої власної фарми?

— У нас дійсно дуже багато виробників. Їх більше ста. І дійсно фармацевтична галузь дуже розвинена в Україні. Дефіцити в фармацевтичному світі — є така термінологія "дефектура". Враховуючи, що у нас ринок генеричний, тобто переважна більшість наших українських виробників, вони виробляють генеричні лікарські засоби.

Генеричні, я поясню, це, наприклад, є оригінальний лікарський засіб. Хтось колись вперше раз його придумав, зареєстрував. Після того, як закінчується патент, всі інші мають право також виробляти умовну копію цього лікарського засобу.

І переважна більшість українських виробників, вони роблять генеричні лікарські засоби. І якщо ми говоримо про генерики, дійсно ми можемо виробляти в Україні якісні, класні, взагалі без проблем.

Але якщо говорити про онкологічні захворювання і препарати, про рідкісні орфанні захвонювання, це дуже складні біосиміляри, вакцини. Тут нам складнувато. Тут ми все одно залежимо дуже сильно від імпорту, тому що всередині країни ми це не виготовляємо. Сама по собі дефектура, про яку зазначала Європейська бізнес-асоціація, вона дійсно може виникати з абсолютно різних причин. І військові ризики, і не тільки.

Проблема фармацевтичного ринку в тому, що будь-який ринок, де гравці хочуть максимально закритися і захиститися, він максимально зарегулюваний, наприклад, як табачний бізнес. Так само і фармацевтичний бізнес. Але якщо в табачному бізнесі плюс-мінус технологічний процес не такий складний, то в фармацевтичному бізнесі і регуляторно він складний, в будь-якій країні.

В кожній країні свої окремі регуляторні процедури. І якщо ми бачимо дефектуру в аптеці, і це тільки готовий лікарський засіб, є ще окремий світ, який ми не бачимо, де за АФІ (активний фармацевтичний інгредієнт - Ред.) — це, умовно, сировина для виробництва ліків. 

А є якісь зараз препарати, які в такій певній критичній групі в Україні, де ми розуміємо, що їх нестача?

— Ризик може бути в будь-якій нозології, з будь-якими препаратами, але найбільш критично — це ті препарати, де неможливе переривання лікування. Це онкологія. Це рідкісні орфані захворювання. Там неприпустимо переривання лікування і там дуже складно змінити схему лікування.

Саме тому пріоритет всіх державних органів, які можуть впливати на це, саме на ці препарати. Дуже добре, що більша частина з них купується централізовано, є мінімальні резерви, є програми реамборсації, але є щось, що не покривається державою, воно залишається в рітейлі, і там державі дуже складно впливати, бо це бізнес, історії окремих гравців по всьому світу і до банального, хтось десь може затримати виробництво пакувального матеріалу. Враховуючи, що ринок дуже зарегульований, і технологічний процес передбачає сертифікацію навіть пакувального матеріалу, через те, що немає пакувального матеріалу, може не бути вчасно препарату. І в це неможливо вникнути, бо воно абсолютно все в різних країнах, на різних виробничих частинах.

Через дефіцит нафтопродуктів, чи можна очікувати якогось дефіциту вже самих медпрепаратів в Україні? І що із цим, якщо така загроза є, має робити або робить уряд просто зараз?

— Найскладніша — це логістика. Якщо ми говоримо про готові лікарські засоби, дороговартісні, такі як онкологія, переважна більшість таких лікарських засобів до повномасштабного вторгнення доставлялася літаками. 

Дуже рідко це відбувається по морю, бо там є ланцюг холодовий, його треба зберігати. І якщо говорити про готові лікарські засоби, то ризик невеликий. Воно просто стане дорожче, поки є паливо.

Але якщо говорити про сировину, про АФІ, і все те, що доставляється безпосередньо по морю, там вже затримки, вони дуже суттєво вплинуть на всіх інших каскадно. Дуже важливо, щоб між Індією та Китаєм завжди ланцюжки працювали, бо те, що виробляється в Індії, сировина береться в Китаї, і це величезна кількість препаратів в усьому світі. 

Ця продукція важить небагато, і через це часто її доставляють саме літаком, повітрям. Пам'ятаю, часи ковіду, нам вантажі гуманітарні саме літаками доставляли, бо є така можливість за рахунок низької ваги, чи є якісь великі запаси, які дозволяють відтягнути цей етап дефіциту на пізніше?

— Великі запаси в Україні зараз майже ніхто не тримає з різних причин. Перша причина, що є ризик знищення складу. Тому зараз ніхто не хоче величезні кошти заморожувати і ризикувати.

Друга причина — це безпосередньо кошти дуже дорогі, тобто кредити дорогі, обігові кошти дорогі, послуги з факторінгу дорогі, а ліки — це дороговартісний продукт.

Саме тому всі намагаються якомога швидше придати, розвести і завести нову партію. І тут з резервами складно.

Державні резерви — це окремий механізм. Є щось публічне, з того, що можна розповідати в централізованих закупівлях. Там завжди є Національна агенція закупівельна, вона намагається тримати тримісячний запас. Так само і на сайті, на рівні лікарні такий запас зберігається.

Є у військових свої історії, про які не можна говорити. Але величезний якийсь резерв, де ліки на роки — такого немає майже в жодній країні Європейського Союзу. Бо це недоцільно, є терміни придатності, дуже дорого це все зберігати.

І в тих країнах, де немає повномасштабного вторгнення, навіть в Західній Європі, там просто існує обов'язок дистриб'ютора перед державою, якщо щось трапиться, дуже швидко щось поставити. І за це держава їм платить. Фізично вже ніхто не тримає тисячі на якомусь складі.

Якщо говорити про важкі хвороби, наприклад, онкохвороби і лікарські засоби, які має можливість видавати держава. І буває таке, що дійсно нестача цих лікарських засобів, ну і тоді українці вимушені закуповувати самі. От, наприклад, баночка коштує в Україні 40 тисяч гривень для онкохворого, а баночка така сама, але в Європі буде коштувати в два рази менше. І, на жаль, українець не може закупити в Європі, тому що він не має можливості купити там ці ліки. І навіть за рецептом він не зможе це зробити, оскільки він онкохворий в Україні. Чому така розбіжність в цінах? Це велика проблема, тому що дійсно нестача таких лікарських засобів існує. 

— Дефектура дійсно виникає по різним причинам. Можемо довго про це говорити. Десь це на боці постачальників, десь це на боці держави, але дійсно вона може виникати.

Щодо цін в Україні і в Європі, ми вивчали це питання дуже детально. Можуть бути окремі корнер-кейси, умовно, з тисячі позицій. Одна буде дешевша в Європі, тому що це локальний виробник, не будемо рекламувати, компанія "X", яка зареєстрована в компанії "X", і саме там вона виробляє, тому саме для цього ринку вони дають спеціальну ціну.

Або дуже часто наші пацієнти по реімбурсації купують ліки в Європі, там, де держава відшкодовує якусь частину, вони дивляться в чеку ціну і думають, що це фінально, навіть не аналізуючи, що насправді держава вже частину покрила. Фармкомпанії продають ліки в країнах рівно за таку ціну, за яку їх там готові купувати. Враховуючи рівень нашого ВВП і аналізуючи ціни в майже усіх країнах Європейського Союзу, на 100% переконаний, що найкращі ціни на ліки у нас. На жаль чи на щастя, просто тому, що більше ми за них платити не можемо. А фармкомпанії, вони завжди адаптуються під те середовище, де вони знаходяться. Навіть в онкологічних препаратах є висока конкуренція.

Є там препарати, де по 10 генериків на одну молекулу і компанії розуміють, що якщо вони будуть продавати дорожче, є інші 9, які продадуть дешевше і вони переможуть. Тому ця конкуренція, вона допомагає тримати ціни. Там, де це обмежена конкуренція, там складно, дуже складно, дійсно, але таких препаратів щороку менше, менше і менше, бо закінчуються патенти, з'являються генерики і конкуренція змушує вже знижувати ціни.

Чи варто нам готуватися до дорожчання медикаментів у аптеках, і чи варто про запас купувати ліки?

— Ліки точно немає сенсу купувати про запас, просто тому, що там є термін придатності, і завжди треба вірити в те, що ви оберете здоров'я і не оберете хворіти все життя. Окрім тих випадків, де дійсно ліки мають бути постійно в вашому раціоні, просто тому, що це підтримує якість вашого життя. Але про запас немає сенсу купувати, навіть якщо ціни, ми розуміємо, що є рівень інфляції, є курс валют, є частина препаратів, які імпортуються, вони так чи інакше залежать від курсу валют.

Не буває такого, що на все одночасно змінюється ціна. Враховуючи, що в ринку, в принципі, в ретейлі, може бути в моменті, там, 10 тисяч, 15 тисяч. Ніколи не буде такого, що все одночасно зміниться.

Тому якась група препаратів може залишитися по ціні, яка була в минулому році. Десь, враховуючи, що це імпорт, може ціна змінитися на 10%, на 15%, бо воно прив'язано до євро і імпортується з Європи. Тому навіть якщо купити про запас на місяць-два, можна виграти якусь суму коштів, але вона не настільки значна, щоб ризикувати тим, що ви купите, а вони вам не знадобляться, в принципі.

Як ви ставитесь до того, щоб в пенсіонерів була додаткова якась програма для ліків від держави? Чи якісь знижки?

— Тут, скажу свою думку, завжди в системі охорони здоровʼя — це дуже складне етичне питання, чи ділити пацієнтів на певні групи, чи не ділити. В Україні не ділять на групи пацієнтів. Тобто, якщо у нас є централізовані закупівлі, є певні нозології, наприклад, гемофілія, онкологія, серцево-судинні захворювання, де держава покриває певний пакет лікарських засобів.

І насправді щороку збільшуються бюджети централізовані закупівлі, незважаючи ні на що. Так само є реембурсація. Тобто, це коли в аптеці у вас є електронний рецепт, вам щось виписали, ви приходите в аптеку, ви купуєте по цьому електронному рецепту, отримуєте безкоштовно найдешевший лікарський засіб. Якщо хочете якийсь брендовий, оригінальний, ви можете доплатити. Але так само там немає сегментації. З різних причин, бо потім можна дуже довго сперечатися, на які саме групи пацієнтів ми ділимо, чому ми даємо перевагу цій групі і не даємо іншій.

І тут, мені здається, те, як зараз воно рухається, воно більш правильно, оскільки всі в однакових умовах і правила гри визначені для всіх груп населення і пацієнтів. Є інші програми підтримки пацієнтів і окремих фармкомпаній, насправді. Їх дуже багато, як у українських, так і у іноземних.

Не будемо називати, щоб не рекламувати, але вони є. І там вже дійсно у деяких різних компаній є різні політики. Хтось підтримує тих, хто безпосередньо є певного віку, хтось безпосередньо підтримує тих, у кого є певна хвороба.

Просто тому, що, наприклад, такі компанії розуміють, що їм краще продавати лікарські засоби без націнки, аніж взагалі їх не продавати на цьому ринку, щоб залишитися тут. Такі програми теж є. Але держава поки що не сегментує пацієнтів з різних причин.

Якщо говорити про якість самих ліків, чи можна зараз от якось так провести, що ліки з той самої Індії, тому що там є смертна кара, якщо ти щось неправильно зробив, наскільки правильно я пам'ятаю, от ліки з Індії, вони добрі, беріть їх, а от ліки з якоїсь іншої країни не такі якісні? Це все дуже суб'єктивно, чи ні?

— Суб'єктивно, скажу відверто. До повномасштабного вторгнення, коли були різні шляхи імпорту лікарських засобів в Україну, я би ще повірив, коли хтось сказав якусь гіпотезу.

Зараз, коли у нас абсолютно весь імпорт лікарських засобів відбувається через ЄС, де дуже складна система контролю якості. Мені дуже складно уявити, що, в принципі, до нас на ринок може потрапити неякісний лікарський засіб. Вони переправляються через ЄС, потім до нас потрапляють.

Все те, що імпортується в Україну в перший раз або з країн, де не сурова регуляторна політика, вони обов'язково потрапляють на лабораторний аналіз.

Тобто є певні етапи контролю якості з боку держави. Тому, якщо лікарський засіб ввезений в Україну офіційно, розмитнений офіційно, в аптеці знаходиться на полиці, це не контрабанда, не підробка. Тому там не може бути питань до якості.

Тобто можна обрати просто найдешевший?

— Просто найдешевший, який вам подобається, до душі, ближче лежить, краще на вас дивиться, і так далі.

Хочеться зауважити на різниці того, як ставляться держави до своїх громадян. Є чіткі дані, які говорять про те, що на тимчасово окупованих територіях ворог змушує пацієнтів-українців брати російські паспорти та лише в тому випадку надають доступ до інсуліну, наприклад, цукровим діабетикам, і так далі. У нас це все у доступі, і держава намагається допомагати. Але як діяти пацієнтам, якщо важливий для них препарат зник з аптек?

— Спочатку людина в стресі, але якщо подивитися на це з іншого боку, треба вивчити, що не завжди той бренд, до якого ви звикли, це єдиний доступний на ринку. Тобто може бути та сама молекула, та сама діюча речовина, але іншого бренду.

І це дуже часто безпосередньо вирішує проблему. Також дуже важливо, якщо це рецептурний лікарський засіб, самостійно не знаходити собі заміну і не вигадувати. Звернутися до лікаря, щоб він виписав вам рецепт і підказав, на що можна замінити.

У нас ринок високо конкурентний, дуже часто це вирішує питання. Там, де це дійсно дефектура і його немає, це жахливо, якщо доводиться з таким зіштовхуватись.

Були окремі моменти, коли це дійсно траплялось. Був один препарат, наприклад, який виробляється українським виробником, 70% ринку, але там було декілька прильотів поспіль. Він же відновився, слава Богу, але там якісь 2-3 тижні дійсно були проблеми і пацієнтам доводилось в різних аптеках шукати, в різних областях.

І якщо таке трапляється, що його в принципі немає, то зазвичай ми це дуже швидко дізнаємося і реагуємо тим інструментом, який у нас є.

Життєво необхідні ми точно знаємо перші, як держава, якщо таке трапляється, або є ризик такого. Зазвичай те, що можна побачити в соціальних мережах, це можуть бути життєво необхідні, але дуже рідко. Але зазвичай це те, що безпосередньо приймається амбулаторно.

Тобто не в лікарні, а вдома. Тому тут, скоріше за все, є точно висока конкуренція, є аналоги, замінники і так далі.

З чого складається вартість самих ліків, чи є там великий відсоток якоїсь навʼязаної думки, знаєте, типу, що чашка кави може коштувати стільки, скільки готові за неї заплатити. От так само виходить якийсь препарат на ринок, і от просто гравець цього ринку ставить ціну, не знаю, враховуючи просто свій статус, імідж і тому подібне.

— Таке може бути, але дуже складно це уявити в сучасному світі, оскільки обмін інформацією про ціни між країнами, він дуже налаштований. І може бути такий корнер-кейс десь, але навряд чи в Україні. Здебільшого, якщо ми говоримо про оригінальний лікарський засіб, будь-яка компанія, яка його розробляє, вона складає величезні кошти в розробку.

І коли вони формують ціну на цей лікарський засіб, вони рахують собівартість виробництва, зарплати, сировини, електроенергії, і скільки вони витратили на його розробку, щоб в них були кошти, умовно, розробити наступний новий препарат, або свої інвестиції якось повернути. І такі препарати, вони якусь кількість років захищені патентом. Тобто ніхто не може випускати генеричний лікарський засіб.

І от в цей період, поки існує оцей патент на такий оригінальний лікарський засіб, ціна на нього дійсно вища, ніж сукупна сума всього, що ви витратили в рамках собівартості. Просто тому, що була безпосередньо розробка цього препарату. Після того, як закінчується патент, як правило, зʼявляється дуже багато генеричних лікарських засобів, де вартість формується вже безпосередньо: скільки витратили на електроенергію, на сировину, на виробництво, на зарплати. І якась мінімальна націнка бізнесу, бо бізнес не може не заробляти. І враховуючи, що це конкурентне середовище, вони між собою змагаються за ціну.

Є умовно класично генеричні компанії, які вже довели свою якість роками і дійсно вони інколи можуть ставити ціну трошки більшу, ніж деякі компанії з країн неєвропейських, наприклад.

Але пацієнт сам обирає, він готовий купити трошки дорожче, він готовий купити найдешевше. Тут моя порада, коли є можливість купити українські ліки, завжди купувати українські ліки. Бо, по-перше, у нас вони дійсно високої якості, набагато кращої якості, ніж, нікого не хочу ображати, ніж у багатьох країнах Азії, точно не гірша якість, ніж у європейських країнах, бо у нас є топові виробники, які мають GMP сертифікати, вони дуже багато вкладають в контроль якості, в інновації. І дійсно ви підтримуєте нашу економіку. А там, де ви не можете знайти український лікарський засіб, тільки в такому випадку я би вже радив йти і звертатися до імпорта.

Наскільки це може бути ефективно зрощеною, квітучою галуззю нашої економіки в майбутньому, саме фарма галузь, і наскільки ми вже зараз себе серйозно почуваємо на загальносвітовому рівні, тому що, як я розумію, якась кількість юнаків та дівчат ідуть і вчаться на фармацевтів, але потім все закінчується роботою у аптеці. А я так розумію, що спектр їхніх обов'язків набагато ширший, і можна навіть працювати у лабораторії, розробляючи до прикладу свої власні нові медикаменти.

— Фармацевтів критично не вистачає, і дійсно це дуже перспективна галузь в Україні. Навіть сьогодні в умовах повномасштабного вторгнення, відсутності достатньої кількості електроенергії, дуже складних шляхів, наші виробники щороку відкривають новий ринок та експортують. Це дійсно багато країн. Вони не тільки експортують, а й в інших країнах відкривають виробництва.

Чим більше буде молодих кадрів, які будуть готові там працювати, тим їм буде легше розвивати цю сферу. Сьогодні чомусь так склалося в суспільстві, що аналогія між фармацевтом одразу аптека, але окрім аптеки вони можуть працювати в МОЗ, Державному експертному центрі, Держлікслужбі, на фармвиробництвах, лабораторіях. 

А чи є якісь дані, скільки було втрачено виробничих потужностей через російські атаки та окупацію?

— Є такі дані, вони є в Держлікслужбі, вони є в МОЗ. Тут, якщо фармацевтичні виробники захочуть це афішувати, вони будуть. Інколи є влучання і ніхто не зазначає, що саме постраждало, і не треба.

Це було і в 22-му році, і це було і в минулому році, і в 24-му році. І насправді я пишаюся тим, як наші виробники і дистрибʼютори, вони дійсно виходять з кризових ситуацій. Це просто неймовірно, наскільки швидко і гнучко вони переналаштовують всі процеси, щоб відновити своє виробництво і відновити постачання.

Дійсно, навіть ті делегації іноземні, які до нас приїжджають, коли вони бачать, як перебудовують ланцюжки постачання, бізнес-процеси, вони в шоці. Вони навіть у книжках такого не бачили, і вони просто пишаються тим, що вони це побачили. Тому ті, хто долучені до цього, теж мають цим пишатися.

У нас є українська фарма і немає чомусь української вакцини. Крім того, в нас є вже українська балістика.
Чим ми гірші робити українську вакцину тоді?

— Колись була в Україні. Тут питання в тому, що економіка в світі стала кластерною. Є певні речі, які виробляються в певному регіоні цієї планети.

Наприклад, програми забезпечення здебільшого в одному зі Штатів. В Сполучених Штатах нове розробляється, компанії там реєструються. Електромобілі в іншому куточку світу.

І так воно склалося через те, що створюється екосистема навколо цих виробництв. І сьогодні, дійсно, найбільший світовий виробник вакцин — це Індія. І багато країн купують саме там.

І через цю кластеризацію, тому що там є поруч сировина, там є поруч всі виробничі майданчики, там була в якийсь час необхідна кількість людей, які можуть працювати. І воно так склалося історично. Чи можна відновити виробництво в Україні, або в Польщі, або в іншій країні європейській — можна. Але суперскладно через екологічні норми і законодавство, яке регулює.

Через екологічні норми? Тобто в Індії екологія краще, ніж в Україні через війну чи як?

— Норми інші. Будь-яке фармацевтичне виробництво — це не просто для екології. Отримувати дозволи на певні типи виробництва в Азії і в Європі — це дуже різні бізнес-процеси і дуже складне регулювання. Так можна, але коштувати це буде дуже багато.

Ваша мала Батьківщина — півострів Крим. І я впевнений, що не просто переживаєте всі новини, звіти з тимчасово окупованих територій. Часто російську окупацію порівнюють із пухлиною, вірусом, хворобою, яку зараз відчуває наша держава. І не хочеться, аби це все закінчилося ремісією і зникненням симптомів, а хочеться, аби це все закінчилося повним одужанням нашої держави. Чи можливо воно і що було б тими ліками, що б стало тією вакциною, на вашу думку, яка б дозволила вам повернутися до себе додому?

— Я сподіваюся, що ніколи українці не втратять віру в те, що це можливо. Окупація триває з 2014 року і дуже важливо, щоб люди не забували про те, що Крим український. Поки не зміниться майнсет, ми його не втратимо насправді, бо втратити можна тільки коли всі про це забудуть і перестануть про це, в принципі, говорити.

Є певний контекст, на окупованих територіях вже є покоління дітей, які пішли в школу і закінчили під окупацією. Їм навіть не викладали історію України, нічого не викладали українською мовою і підтримувати зв'язок з цими людьми супер складно.

Але поки є розуміння, що це важливо, держава буде вкладати ресурси, держава буде підтримувати зв'язок, тільки таким чином, напевно, ми зможемо повернути.

Як писали Новини.LIVE з посиланням на пленарне засідання Верховної Ради, очільник фінансового комітету Данило Гетманцев закликав запустити в Україні масштабну програму доступного житла на мільйон квартир вчителям, медикам, військовим та багатодітним сім’ям.

А раніше колишня заступниця голови МОЗ Наталія Лісневська в ефірі День.LIVE повідомила, що в Україні є дефіцит сімейних лікарів. Зокрема, він спричинений виїздом медиків із дітьми, внутрішнім переселенням та мобілізацією.