Реформа інтернатів триває понад 10 років: інтерв'ю з головою ТСК ВР з питань прав дітей

В Україні вже понад десять років триває реформа деінституціалізації, яка передбачає перехід від закритих інституційних закладів до надання соціальної допомоги. Основна мета — щоб кожна дитина виховувалася в родині, а люди з інвалідністю та похилого віку жили самостійно за підтримки суспільства.

Павло Сушко, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування випадків порушення прав дітей, спеціально для Новини.LIVE розповів про просування реформи деінституалізації, факти насильства, жорстокого поводження та порушення прав дітей, специфіку роботи інтернатних закладів.

Голова ТСК ВР про реформу інтернатів в Україні

Чому реформа деінституціалізації досі не дала очікуваного результату?

Потрібно розібратися, що таке інтернат. Часто слово інтернат плутають з пансіоном. Наприклад, в нас є загальноосвітні школи-інтернати, де навчалися діти-сироти. Це як радянські дитячі будинки, де школа прийшла до цього будинку, діти там навчалися і проживали. А є пансіонати, такі, як спортивні школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати, де діти у зв'язку з своїми або талантами, або якимось особливими потребами зібрані з усієї країни. Навчальні заклади, де їм потрібна спеціалізована освіта. 

Якщо в дитини немає батьків, якщо дитина сирота, то вона потрапляла раніше в такі інтернати-заклади, як дитячий будинок-інтернат. Є ще інтернати, заклади Мінсоцполітики, де діти знаходяться в тому числі і за те, що вони паліативні діти (ред. пацієнти з важкими невиліковними захворюваннями, вродженими вадами або тяжкими травмами, які потребують особливого догляду). Такі заклади на сьогодні існують, і вони досі є. А інтернатних закладів, таких як радянські дитячі будинки-інтернати, їх взагалі зараз не існує, тому що там просто змінили таблички. Тобто був будинок-інтернат, загальноосвітня школа-інтернат, змінили таблички, тепер це музичний ліцей або спортивний ліцей, а діти там як були, так і проживають. 

Вся реформа була направлена на дискредитацію спеціальних шкіл-інтернатів, де дитина, наприклад, незряча або нечуюча або має порушення інтелекту. Тобто вся реформа була зосереджена на ліквідації стін. В результаті, таких дітей батьки забирали додому і вони більше не могли навчатися. Якщо вони потрапляли в звичайну школу, то там вони отримували булінг або взагалі не навчалися, вчителі їх водили за ручку поза класом, щоб вони не заважали іншим дітям. І таких закладів більше 50 було ліквідовано.А в загальноосвітніх школах-інтернатах, там просто змінили табличку, бо якщо б такий заклад ліквідували, то ці діти-сироти залишилися би на вулиці.

Тобто в нас, по суті, йде реформа закладів, а ми маємо зосередитися на самій дитині, що з дитиною, чому вона туди потрапила і що зробити для неї краще. І саме це від нас вимагають європейські партнери. Саме на це були виділені шалені кошти на цю реформу. 

Якщо ми беремо досвід європейських країн, то там поширені дитячі будинки сімейного типу, де перебувають до 10 дітей. Яка ситуація в Україні з такими формами сімейного виховання?

Ви, напевно, маєте на увазі малі групові будинки. Вони у нас створилися, але вони стоять занедбані, тому що покладено все на громаду, а громада не має таких коштів, вона не здатна утримувати такі заклади. Питання в тому, що поки йде реформа, поки не створили альтернативу, де дітям перебувати зараз? Я вважаю злочином ліквідувати все, а нічого не створити. Тобто реформа в тому числі була направлена на створення альтернативних форм.

У нас є заклади або сімейні форми влаштування, постійного влаштування. Тобто, це коли дитина вже отримала статус сироти або позбавленого батьківського опікування, і вона йде або в сімейні форми, або потрапляє в якийсь заклад. А є ще або заклади, або сімейні форми для екстреного тимчасового влаштування, коли дитину вилучили з небезпеки і її потрібно кудись влаштувати. Частіше таку дитину забирають до лікарні, щоб обстежити її, надати допомогу, а потім треба вирішити, куди дитині йти.  Для того й існують патронатні сім'ї, як в європейських країнах. Таку дитину або в патронат, або в ЦСПР — Центр соціально-психологічної реабілітації дитини.  І питання в тому, що в нас в країні їх теж прирівняли до інтернатів. А це не є інтернат. Міністр соціальної політики не зміг дати відповідь, інтернат, це чи ні.

В нас не створено достатньої кількості патронатних родин. В нас 1,5 тисячі громад по всій Україні, а патронатних родин створено лише в одній третині громад. Тобто, 500 громад десь має патронат, а тисяча не має. І діти залишають в лікарні. Що це за реформа така, якщо в нас в Миколаєві живе тисяча дітей в лікарні, в Харкові нещодавно було 50. Що це за реформа така, що діти у нас живуть, по суті, сьогодні не в інтернатах, а живуть в лікарні. То чим це краще за інтернат? Місяцями там живуть, не навчаються, контактують постійно з хворими дітьми. 

В Європі є шелтери, такі установи, де дітям дають тимчасовий прихисток і з ними працюють психологи. Якщо дитина зазнала насильства, довгий час її били батьки, дитину в Україні забирають просто в лікарню і все. А цій дитині потрібен психолог. Або, наприклад, якщо є ризик, що матір відмовиться від дитини, або в дуже юному віці народила, їй потрібна допомога. Цю матір з дитиною потрібно забрати в такий центр, дати їй допомогу, навчити її виховувати дитину. І потім вже далі спостерігати за нею, поставити на облік, як сім'ю, в складних життєвих обставинах, і вести цю сім'ю далі за місцем проживання. 

Якщо звернутися до європейського досвіду, то головний акцент там роблять не на інтернатах, а на підтримці біологічної родини, щоб дитина взагалі не втратила сімейне середовище. Наскільки сьогодні такий підхід реалізований в Україні? 

Є сім'ї, де дійсно потрібно допомагати родині, наприклад, це бідна сім'я, або, матір не навчена, рано народила, ще є проблеми, зараз війна в нас дуже ускладнила психологічний стан і так далі. Батько зараз в збройних силах знаходиться, або загинув, на жаль, і такій сім'ї потрібна допомога. Тут, звичайно, необхідно, і потрібно допомагати родині, щоб дитина не потрапила в інтернат. А є такі сім'ї, яким просто не допоможеш, тому що там процвітає алкоголь, батьки вживають наркотики, постійне насильство відбувається. Тут необхідно дитину негайно захистити і вилучити з цієї родини. В цьому і проблема, навіть міністр каже, що діти не хочуть бути вилучені і потрібно працювати з сім'єю. 

Але ось вам приклад приведу з Броварів. В броварській громаді дворічного хлопчика знайшли в коробці в шафі мертвого поруч з п'яною матір'ю. Ця дитина навіть не була поставлена на облік, як така, що опинилася в складних життєвих обставинах, але система бачила цю дитину. Тобто вихователі дошкільного закладу повідомляли, що дитина не приходить в садок, або маму бачили в стані алкогольного сп'яніння. Служба у справах дітей знала про це, але так і не поставила на облік. І коли ми розповідали про цей випадок на 16-й комісії,  я запитував у представництві служби у справах дітей, чому вони не поставили на облік дитину? У відповідь отримав: "Ну, коли ми прийшли, там мама була твереза". Виходить. треба вгадати коли прийти щоб побачити, що мама п'яна. 

А от ситуація в Івано-Франківській області. Коли мама теж зловживала алкоголем. В цій родині виховувалася дитина з важкою формою ДЦП, тобто по суті вона була прикута до ліжка. Всі знали про цю сім'ю. Старша дитина повідомляла в служби, що мама б'є дитину. І ніхто ніяк не реагував. Привозили якусь там гуманітарку, на цьому все обмежилося. Але потім старший син, щоб врятувати свого молодшого брата, зняв на телефон як мама годує дитину. І там мати просто її б'є по обличчю з силою, а потім швиряє об стінку. Тобто, розумієте, після розголосу цю дитину забрали. І знаєте, куди забрали? Звичайно, не в сімейну форму, а в інтернат. 

Тому, треба розібратися, чому діти потрапляють в інтернатні заклади і працювати саме з дитиною. Питання не в батьках зараз, а питання в дитині: які потреби дитини, дати нормальну оцінку ризикам, які ризики для життя, чи є ризики для здоров'я дітей. Ті ж, центри соціально-психологічної реабілітації,  цинічність в тому, що мінсоцполітики і псевдо реформатори, як я їх називаю, зробили все, щоб дітей заборонили влаштовувати в такі реабілітаційні центри, їх прирівняли до інтернатів. Коли ми проводили засідання тимчасової слідчої комісії в Київській області, то розглядали питання, що громада видала розпорядження заборонити влаштовувати дітей до центру соціальної психологічної реабілітації сім'ї та дітей. Я вважаю, що це все негласно заборона від  Мінсоцполітики, від Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей на чолі з Іриною Туляковою, для щоб знизити показники влаштованих дітей в інтернатні форми. Тобто, заборонивши влаштовувати туди дітей, вони тим самим шантажують і стимулюють громаду відкривати патронатні сім'ї. Але не кожній дитині потрібна патронатна сім'я, можливо потрібен такий реабілітаційний центр, де будуть працювати психологи і так далі.

Якщо говорити про підтримку біологічних сімей, чи не є головною проблемою те, що сьогодні система часто працює за однаковими алгоритмами, хоча кожна життєва ситуація потребує індивідуального підходу?

Все має працювати індивідуально. Зачасту це просто привезли гуманітарну допомогу, поставили галочку, що працювали. В нас в місті Харкові одна патронатна сім'я створена, це обласний центр, а в столиці України, звідки починається реформа деінституалізації — три сім'ї. Про яку реформу можна говорити? Це за 10 років. 

Якщо мета реформи — це створення сімейних форм, то має бути збільшення створення сімейних форм. І ще одна проблема - поки працюють з батьками, то є ризик загибелі дітей. Тобто треба в першу чергу думати за дитину, а не за показники. А ще в нас дітей просто не ставлять на облік. Якщо дитина не стоїть на обліку, її навіть неможливо перевірити. А що таке "не стоїть дитина на обліку"? Це в дитини навіть немає шансу бути усиновленою. Діти роками живуть серед батьків, де зловживають алкоголем або наркотиками, чи процвітає насильство, дітьми ніхто не займається, а система їх не бачить або не хоче бачити. Дитину не ставлять на облік, а значить,  своєчасно ніхто не відреагує, ніхто не врятує цю дитину. А ще пільги, які держава передбачила для таких дітей. У нас на обліку стоїть всього 25 тисяч дітей. Це дуже мало, це нереальна цифра. Скільки дітей зараз приховані-сироти, по суті, вони не мають можливості отримати захист від держави і бути усиновленими.

Ми часто говоримо про порушення прав дітей у біологічних сім'ях. Водночас моніторингові групи та правозахисні організації неодноразово повідомляли і про порушення прав дітей в інтернатних закладах. Чи стикалася Тимчасова слідча комісія з такими випадками? Які порушення фіксуються найчастіше і як держава має реагувати на такі факти?

Насильство в будь-якому прояві — це погано. Де б воно не відбувалося, в закладах чи в сім'ях. Але чому? Треба розібратися з причинами насильства або поганих умов, які були в цих закладах. Я бачу ці світлини, бачу ці висновки. Погані умови для дітей в цих інтернатних закладах були. А чому вони там погані? Тому що жодної копійки на покращення цих умов не виділялося. І питання, що самі ж реформатори самі себе вкусили за ногу. Тому що закликали не виділяти кошти на інтернатні заклади, то кому вони гірше робили? Вони робили гірше дітям, щоб там душу не було, щоб не було нормальних ліжок. Довести ситуацію до крайнощів, щоб ліквідувати цей інтернат, а далі діти приїхали просто до лікарні. Ось і все.

Друга ситуація — насильство. Давайте теж розберемося тут. Приклад по Львівській області, де відбулось насильство в інтернатному закладі. Це була спеціальна школа для дітей з порушенням інтелекту, де навчалися батьківські діти, які не могли навчатися на інклюзії, навчалися там, на вихідні їх забирали батьки додому. Але це спеціальна школа для дітей з особливими освітніми потребами. Діти там знаходилися на навчанні, тому що їм потрібна спеціальна освіта. Міністр праці та соціальної політики України Оксана Жолнович (ред. займала посаду 2022–2025) влаштовує туди дітей, які не мали особливих освітніх потреб. Дітей, здається, з Запорізької області, з неблагополучних родин, які були абсолютно здорові діти, але вони були недоглянуті, мали педагогічну запущеність. І вони потрапили в цю спеціальну школу-інтернат, де діти з важкими порушеннями інтелекту. І ці діти один з одним стикнулися там. Персонал, який там був, не навчаний взагалі працювати з такими дітьми. А тут ми маємо, що маємо. То хто винен в цьому? Можливо, той, хто помістив таких дітей туди, змішавши дітей в одну кучу. 

Є ще приклад, Чернівецький інтернат, Магальський будинок інтернат. Більша частина дітей релоковані з Луганської області. Це заклад Міністерства соціальної політики. Три роки тому мені надіслали світлини, де діти вже присмерті, знесилені, вони майже від голоду помирали. Їх потрібно було рятувати, але ніхто цього не робив. Приїхала міністерка соцполітики Оксана Жолнович до одного міжнародного центру і їй повідомили про проблеми в цьому інтернаті, показали світлини. Але вона поїхала, навіть не заїхавши в цей центр. Цих дітей врятували волонтери. Вони самі, не дочекавшись допомоги від міністра соціальної політики, вивезли їх в Охматдит. Я бачив цих дітей, вони так і продовжують жити в інтернаті. 

Щоб ви розуміли, після скандалу, після насильства, яке там відбувалося, пройшло три роки, а міністр соціальної політики на територіальній слідчій комісії навіть не знав, що в нього є такі заклади. Коли ми його запитуємо, яка зараз ситуація там, ми йому показуємо відео, а він каже, що це не його заклад. Хоча на відео якраз табличка – заклад Міністерства соціальної політики. Він був в шоці. І тільки після мого приїзду в цей заклад міністр приїхав туди, знаходячись в якомусь відрядженні, перший раз побачив на свою очі, що в нього є такі заклади інтернетні.

Усі ці погані умови, вони в інтернатах міністерства соцполітики. Міністерство отримує другий бюджет в країні після Міноборони. Коли я туди приїхав перший раз, ми почали розбиратися, як так сталося. А там ще були повідомлення, що дітей прив'язують до качелі.

Якщо в інтернатних закладах фіксуються порушення прав дітей, чи не свідчить це про необхідність посилення державного контролю за їхньою діяльністю? І чи достатньою сьогодні є відповідальність керівників та працівників закладів за такі порушення?

З першого дня роботи ТСК, я особисто зробив публікації, потім ми розповсюджували їх, де тільки могли, що якщо ви знаєте про насильство, яке відбувається,будь-де, повідомляйте на адресу 76-ої слідчої комісії або за номером 102. Ми отримали шалену кількість повідомлень і рятували дітей. Я повідомив генерального прокурора про те, що зашкалює насильство щодо дітей і запитав, які будуть перші кроки, щоб зупинити це. Він сказав, що він буде гідно виконувати завдання щодо захисту дітей. Перші його рішення дійсно були такі, як я й сказав, моніторингові візити обласних прокуратур. Зараз дуже багато представників служб отримують підозри, на жаль, це послаблює систему. Але інші бачать, що безкарність закінчилася. Не треба замовчувати насильство, де б воно не відбувалося.

Чи є рішення парламенту, які могли б кардинально змінити ситуацію в інтернатній системі?

Рішення парламенту є — закон № 7087, який Верховна Рада прийняла одноголосно конституційною більшістю ще в 2022 році, але, на жаль, він заблокований тією самою міністеркою Оксаною Жолнович, а міністр Денис Улютін продовжує блокувати підписання цього закону. Цей закон про розмежування власних та делегованих повноважень. Він робить відповідальним голову громади за кожну дитину, яка там проживає. Коли дитина знаходиться в небезпеці, її має хтось побачити. У нас ніхто сьогодні не відповідає за дітей ні громада, ні держава. Держава під час децентралізації позбулася своєї відповідальності за дітей, віддала це на громади, а громада повноваження не набула і все. Цей закон якраз і виправляє цю ситуацію, але, на жаль, його заблокували. Він сьогодні не підписаний. Ми зараз ведемо роботу, щоб він вступив в силу. Я сподіваюся, що незабаром його все ж таки підпишуть. Це буде вирішуватися питання і усиновлення, і відповідальності громади, багато чого іншого.

Новини.LIVE інформували, що нещодавно омбудсман Дмитро Лубінець виявив грубі порушення у дитячих таборах на Закарпатті та в Пущі-Водиці після скарг батьків. Під час перевірок зафіксували антисанітарію, гнилі продукти, алкоголь, неналежно облаштовані укриття та неприйнятні умови проживання дітей. Лубінець звернувся до Міністерства соціальної політики із вимогою відреагувати на порушення та притягнути винних до відповідальності.

Новини.LIVE також писали, що понад 90% державного фінансування інтернатів в Україні витрачають на утримання закладів і зарплати персоналу, а не на дітей. За словами голови правління Української мережі за права дитини Дар'ї Касьянової, безпосередньо на потреби вихованців спрямовують лише 5–7% коштів. Одяг, канцелярію та навіть дороге лікування дітей часто забезпечують благодійники, громадські організації та волонтери.