Новоюліанський і григоріанський календарі — різні дати, одна віра

Дискусії про календарі завжди мають шанс стати гучнішими, ніж самі свята. Бо це не лише про числа в календарі. Це про пам’ять дитинства, про "так робили наші", про відчуття спільноти. Коли змінюється дата, людині здається, що змінюється щось більше — ніби хтось пересуває не просто свято, а частину її внутрішньої опори. Але якщо повернутися до суті, картина значно спокійніша. Григоріанський календар — це цивільний стандарт у більшості країн світу. Новоюліанський — це церковний підхід, який для фіксованих свят збігається з григоріанським. Юліанський — старіший стиль, який у частині традицій збережений і сьогодні. Тобто ми маємо не "битву віри", а різні системи рахунку часу.

Журналісти Новини.LIVE вирішили розібратися в даному питанні, а заразом дізнатися коли святкують Різдво жителі Одеси, Києва та Львова.

Що сказано у Писанні

Факт простий: календар — це інструмент. Віра — це зміст. Християнство не починається з календаря. Воно починається з Євангелія — з живої віри, з любові, з покаяння, з руху до Бога. У Писанні прямо є думка, яка знімає напругу: "Один вирізняє день від дня, інший судить про всі дні однаково — кожен хай буде переконаний у своєму розумі". Це не заклик до хаосу. Це заклик до свободи сумління і до відповідальності без примусу.

Тут же поруч ще один принцип: "Де Дух Господній — там свобода". Для віруючої людини свобода — не "роблю що хочу", а "роблю вибір совістю". Вибір і дати, і громади, і форми традиції. Тому спори можливі, але вони не мають ставати війною всередині суспільства або всередині родини.

 Як святкують в Україні

Україна сьогодні одночасно має людей, які святкують за новими датами, і людей, які залишаються на "старому стилі". Хтось перейшов швидко, бо так зручніше для життя в цивільному календарі. Хтось не перейшов, бо громада так вирішила. Хтось не перейшов, бо у родині так трималися десятиліттями. Є люди, для яких дата — це частина духовного ритму, і вони не готові змінювати його в один момент. Ось, наприклад сім'я одеситки Василини свідомо перейшла на святкування 25 грудня, хоча цей крок дався нелегко. Змінювати традицію, з якою жили десятиліттями, складно, особливо для старших членів родини. Попри зміну дати, сімейна атмосфера залишилася незмінною — з теплом, спільною підготовкою та давніми ритуалами.

"Ми перейшли на 25 грудня. Раніше святкували 7 січня і для родини це важко, коли все життя було 7-го, а зараз по новому. Але чим раніше, тим краще. Ми збираємося родиною, вмикаємо "Вечори на хуторі біля Диканьки", варимо кутю, ліпимо вареники всією великою сім’єю", — каже Василина.

А ось одеситка Василіса принципово не переходить на нову дату. Вона каже, що святкування 7 січня — це не просто календар, а спосіб життя, закладений ще з дитинства. Жінка згадує сільські традиції, Маланку, пісні та строгий Святвечір із 12 стравами. Для її родини важливо зберігати саме той ритм свят, який передавався з покоління в покоління.

"Святкуємо 7 січня, ми віримо що Різдво і 25, але так і не переходимо. З дитинства звикли. У селах у нас Маланки, з 6 на 7 варимо кутю, робимо 12 страв, співаємо пісні. Родина збирається — і тоді святкуємо", — розповідає Василіса.

Анна також залишається вірною даті 7 січня. За її словами, рішення не переходити на новий календар не викликає внутрішнього конфлікту — головне для родини не дата, а можливість зібратися разом. 

"Ми святкуємо 7 січня, не переходили на нову дату. Збираємося родиною, готуємо вареники, приходять хрещеники — і святкуємо", — каже Анна.

Різні звички та дати святкування це не "проблема", це факт багатоголосого суспільства. І тут потрібна доросла етика: не доводити свою правоту за рахунок чужої гідності. Бо найпростіше — зробити календар маркером "свій — чужий". Найскладніше — залишити людині право на її шлях. Віра взагалі не має працювати як інструмент відбору. Християнство вимірюється не датою в телефоні, а тим, як людина живе — чи є в її вчинках милосердя, чи є чесність, чи є відмова від гріха, чи є любов до ближнього. "По тому пізнають усі… якщо матимете любов між собою" — цей критерій звучить простіше і жорсткіше за будь-яку календарну суперечку.

Повернення до історичної традиції

Єрусалим — це символ того, як багато різного може співіснувати на одному квадратному кілометрі. Це місто, де поруч живуть різні релігійні традиції, різні молитви, різні культури. І саме тут особливо видно парадокс: якщо святе місце стає приводом для ненависті — воно перестає бути святим у серці людини. Єрусалим нагадує про базову ідею — двері мають бути відкриті, а не замкнені "для правильних". Священне має піднімати людину, а не робити її зверхньою. Календар — тим більше. Ось для мешканців Львова перехід на 25 грудня часто сприймається не як нововведення, а як повернення до історичної традиції. Пан Іван каже, що в їх родині так святкували ще задовго до радянських часів. 

"Ми перейшли на новий календар і святкуємо 25 грудня, як колись наші діди. У кожного своє, але головне — вірити в Бога", — каже Іван.

Ще одна мешканка Львова зазначає, що хоча вона виросла в радянський час, у її родині Різдво завжди святкували 25 грудня. З роками, через обставини, дати змінювалися, але тепер сім’я остаточно визначилася. 

"25-го святкуємо. Бабця так святкувала, і ми так. Потім у родині перемішалося, але цього року вже остаточно — 25-го", — розповідає Галина.

Є й принципові мешканці Львова яки свідомо і без сумнівів обрали нову дату і не планують повертатися до старого стилю. Для них це питання вже вирішене, без компромісів і коливань.

"Святкуємо раз — 25-го, і більше не будемо. По-старому одразу перейшли й не повертаємося", — каже Ірина.

Дохристиянські корені зими

Українська традиція зими має глибші шари, ніж церковні дати. У слов’янських звичаях були мотиви сонцестояння, Коляди, обрядовості навколо світла, хліба, родинного столу, колективної підтримки. Старі традиції допомагали пережити темряву, холод, нестачу — через спільність і символічне "повернення світла". З приходом християнства центр змінився: Різдво стало святом народження Спасителя. Але багато форм — пісні, гостинність, колядки, родинна вечеря — залишилися як культурна мова. Це нормальний шлях для багатьох народів: культура зберігає форму, віра наповнює її змістом.

І тут важливо не сваритися про походження кожної деталі, а розуміти головне: якщо людина живе у Христі, відмовляється від гріха, робить добро — форма традиції стає інструментом, а не причиною розколу.

Спільний принцип

Світ давно довів: християнські свята можуть мати різні календарні прив’язки. Десь Різдво відзначають 25 грудня. Десь — у січні. Десь Різдво пов’язують із Богоявленням і святкують інакше. Буває, що всередині однієї країни мирно співіснують кілька традицій. Підтвердження цього кияни де більшість опитаних відсвяткували Різдво 25 грудня. 

“Святкуємо 25 грудня. Мені це здається логічним зустрічати Різдво перед Новим роком. Це досить символічно. Ми повертаємось до наших традицій і це є дуже важливим”, — розповіла киянка Ірина.

Також є кияни, які не святкують різдвяний цикл. На це є чимало причин — інші релігійні вподобання, традиції радянського соціуму, від яких важко відмовитись старшому поколінню та побутові виклики, які стають на заваді. 

"Я — комуніст Радянського Союзу. Я ніколи його не святкував. Хоча хрестик ношу", — розповів Анатолій.

Серед опитаних є і ті, хто залишаються вірними традиції святкування 7 січня. Зокрема, це зумовлено бажанням мінімалізувати конфлікти всередині родини, якщо є різні погляди або звичка жити за старими правилами.

"7 січня, звичайно…Це правильно. Адже благодатний вогонь на горі Фавор по якому календарю сходить – по-новому чи по-старому? Звичайно, по-старому, тому і святкувати треба 7 січня", — розповіла вірянка Галина.

Це не зрада і не "неправильність". Це історія, географія і шлях конкретних церковних спільнот. І якщо ми хочемо жити в сучасному світі, нам потрібно вміти дві речі:

• поважати свободу людини у питаннях сумління 
• приймати культурну різність без страху

Бо свобода без любові стає холодною. А любов без свободи стає контролем. Християнська зрілість — це коли свобода і любов працюють разом.

Єдність духу

Суперечки будуть. Бо люди різні, досвіди різні, темп змін різний. Але питання не в тому, щоб "перемогти" у дискусії. Питання в тому, щоб не програти головне — єдність духу. Коли віра починає ділити людей на "правильних" і "неправильних" за датою — вона зменшується до зовнішньої ознаки. А віра покликана робити протилежне — об’єднувати, зцілювати, піднімати людину над дрібними конфліктами.

У календарі можуть бути різні числа. У християнському житті має бути одна логіка — любов до Бога, життя у Христі, чесність, милосердя і відмова від гріха. Головним критерієм має стати єдність із Церквою, до якої він належить. Тоді й питань коли святкувати не буде, адже правильним є той день:

• у який Церква звершує богослужіння;
• у який звершується Божественна літургія;
• у який вірний перебуває в євхаристичному спілкуванні зі своєю Церквою і своєю громадою.

Пояснює Митрополит Львівський і Галицький Філарет. І якщо ми збережемо це, тоді різні дати перестануть бути проблемою — вони стануть просто різними стежками до одного світла.

Раніше ми писали, як Українці святкували Новорічні свята 100 років тому. А також про те, яким Різдво бачить ШІ.