Експертка назвала реальну кількість викрадених українських дітей

Кількість українських дітей, яких Росія депортувала або примусово перемістила, може сягати 1,6 млн, тоді як понад 20 тисяч — це лише діти, яких вдалося ідентифікувати.

Таку заяву в ефірі Ранок.LIVE зробила керівниця юридичного спрямування благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

Чому цифра у 20 тисяч не відображає реальних масштабів

За словами правозахисниці, понад 20 тисяч дітей, яких офіційно вважають депортованими або примусово переміщеними, — це лише випадки, які вдалося документально підтвердити.

"Це лише та кількість дітей, яких вдалося ідентифікувати", — наголосила вона.

Водночас громадські організації разом із державою в межах президентської ініціативи Bring Kids Back UA використовують значно ширшу оцінку — 1,6 млн українських дітей, яких Росія "тим чи іншим чином викрала" в України.

Хто входить до цієї оцінки

Правозахисниця пояснила, що йдеться не лише про дітей, яких фізично вивезли на територію РФ чи окупованих регіонів.

За її словами, до цієї цифри також зараховують дітей, які з 2014 року проживають на тимчасово окупованих територіях і перебувають під впливом російської системи освіти та пропаганди.

"Когось фізично, когось ментально. Ми говоримо про дітей, які були викрадені ще з 2014 року. Ми говоримо про все дитяче населення Криму. Ми говоримо про все дитяче населення тих частин Донецької та Луганської областей, які були окуповані також у 2014 році", — зазначила вона.

Раніше Новини.LIVE повідомляли, що Дмитро Лубінець назвав цивільних заручників найскладнішою категорією для повернення з російського полону. За його словами, Росія не визнає факт їхнього незаконного утримання, приховує місця перебування багатьох людей і використовує цивільних як інструмент тиску, що суттєво ускладнює переговори про їхнє звільнення.

Також Новини.LIVE писали, що експертка звернула увагу на проблему фінансування інтернатних закладів в Україні. За її словами, понад 90% бюджетних коштів спрямовують на утримання будівель і персоналу, а не безпосередньо на потреби дітей, що свідчить про необхідність реформування системи догляду за дітьми.