Депресія і ОКР — як змінилась психіка українців за 4 роки великої війни

Чотири роки великої війни стали викликом для ментального стану українців. Депресія, ОКР, панічні атаки, тривожність — стали не складними випадками, а знайомими словами навіть для підлітків. Ми спробували зʼясувати, як трансформувався психічний стан громадян від початку повномасштабного вторгнення та чи є надія, що стане легше після завершення війни. 

Журналістка Новини.LIVE Анна Сірик поспілкувалась з психологинею, доктором філософських наук та директором психологічного центру "ДіЛенД" Оленою Бортніковою. 

Українці перебувають у стані хронічної травматизації через війну

Медична система HELSI провела опитування на початку цього року про ментальний стан українців. Результати досить негативні — лише 4 відсотки громадян описують свій стан як "дуже добрий". Як на вашу думку змінився психологічний стан українців за 4 роки великої війни?

За ці 4 роки українці пережили багато навантаження. Зараз ми перебуваємо у стані хронічної травматизації, яка спричинена дуже потужними стресовими факторами. Коли ми говоримо про події лютого 2022 року — це була фаза гострого шоку. Люди відчували надію, що це швидко мине. Потрапляли в одну з трьох реакцій: бий, біжи, замри.

Потім ми говоримо про фазу виснаженості і втрат. Коли ми всі зрозуміли, що це швидко не завершиться і увімкнувся процес виживання. 

Далі наступила фаза адаптації і функціонування. Зокрема, ми з колегами зрозуміли, що маємо задіяти свої професійні інструменти. Допомагати людям пережити ці важкі події. 

Наступна фаза — психологічне навантаження. Йдеться про період — кінець 2023-початок 2024 року. Коли ми вже зрозуміли, що повномасштабне вторгнення триває і воно не зупиняється. Як результат фізичного виснаження — хтось починає переживати панічні атаки, у когось через втому наступає емоційне вигорання або депресія, в інших підвищується тривожність. Вона може проявлятись у вигляді фобій чи загального тривожного фону. Хтось впадає у прокрастинацію, бездіяння і це все дуже індивідуально. 

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, більше 70% дорослих українців упродовж 2025 року стикалися з тривогою, депресією або сильним стресом. Які чинники стають тригерами для українців?

Головним критерієм — є стан невизначеності і відсутність контролю. Якщо раніше, ще 10 років тому ми розуміли, що зима приходить і в містах є опалення, у селах є чим опалювати, у нас є доступ до води. Наші базові потреби були задоволені. Ця зима, що закінчується, вона була тотально невизначеною і з повною відсутністю контролю. Ми не знали, коли нам можна приготувати їсти, якщо вдома все на електриці, як зігріти дитину. Коли ми не можемо проконтролювати, не впевнені, чи наступить ранок, чи буде можливість помити голову та чи взагалі ще буде ця голова. Така маленька дрібниця може спровокувати виснаження. Якщо ця ситуація повторюється, то вона фактично створює стан хронічної небезпеки. Ця невизначеність і втрата базового контролю дуже підкосила нас всіх. 

З якими запитами за останній рік найчастіше звертаються громадяни? Що турбує найбільше?

Основна частина — це тривожність, депресивність, прояви ОКР, прокрастинація і перефекционізм. Людям хочеться зробити все ідеально, дуже добре, але не вистачає ресурсу і можливостей. 

Також це питання самоцінності. Воно дуже сильно підірвалося за ці чотири роки. Людина може відчувати, що вона просідає на роботі, просідає в стосунках, якимось чином починає відчувати зневагу до себе або до партнера. Це запити, які на сьогоднішній день дуже часто лунають у тих людей, хто залишився в Україні. У тих, хто виїхав — травма втрати дому. 

Російські обстріли, вибухи, звуки "шахедів" — це все залишає плями на нашій психіці. За даними моніторингу Gradus Research, ознаки ПТСР відчувають майже 50 відсотків опитаних респондентів за минулий рік.  Як розпізнати розлад та наскільки він страшний для нас?

Насправді ПТСР формується не у всіх. Якщо ми говоримо, що 10 людей зіштовхнулись з стресом, то лише у 3 з них може розвинутись посттравматичний розлад. 

ПТСР може бути відкладений. Він може бути реакцією на гострой чи тривалий стрес, а може бути комплексний, коли було багато травм. Коли травми стали занадто великими для конкретної психіки. Тоді людина може зіштовхнутись з жахливими сновидіннями, кошмарами, флешбеками, з неможливістю врегулювати власні прояви емоцій: сльози, крик, неконтрольована агресія. Але ПТСР розвивається не у всіх. Не у всіх, хто повертається з зони бойових дій, хто читає новини, чи хто виїхав, чи хто залишається тут. Однак, якщо він є, то ви потребуєте діагностики, опитування. Достатньо небезпечно ставити собі діагнози самостійно, наприклад, з чатом "Джіпіті" або штучним інтелектом. Небезпечно займатися самолікуванням. Найкраще — звернутися до фахівця, хоча б для діагностики, щоб мати контроль і дізнати, що відбувається. Вже потім ухвалювати рішення, що з цим робити. 

Що робити, якщо відчуваєш, що ти не в порядку? Які мають бути перші кроки, щоб покращити своє ментальне здоровʼя?

Якщо є гарна саморефлексія і людина може самостійно відповісти на запитання "чому мені сумно?", то це вже 90% гарантії, що вона може впоратись з цим сама. Як правило, проблема в тому, що люди не можуть назвати, що вони відчувають і тим більше пояснити, чому вони так почуваються. У такому разі дуже допомагає вільне письмо. Коли ми задіюємо механіку, наш мозок працює набагато якісніше. Ми отримуємо відповіді навіть в процесі цього написання. Я сідаю і пишу, що я зараз відчуваю. Без критики, без оцінювання. Потім я сідаю і можу прочитати. Як правило, у цьому письмі є тригер, який викликає мій поганий настрій. 

Коли у нас критична подія, то тут на допомогу приходять — ресурси. У кожної людини є свій список ресурсних активностей. Це може бути контакт з водою,  запалювання свічки, прогулянка на вулиці. Ресурси можуть бути як маленькі, так і дуже потужні. Наша психіка — це, як гаджет, який потребує зарядки. Ми можемо зарядний пристрій вставити на кілька хвилин, а можемо на всю ніч. Так само у відсотковому значення ресурси дають нам відновлення і компенсацію для здобуття балансу між тригерами і хорошим настроєм. 

Також цікавими є дані отримані минулого року Київським міжнародним інститутом соціології. Хоча 75% опитаних українців незадоволені своїм життям, а 65% відчувають високий рівень тривоги, 62% усе ж знаходять значний сенс у тому, чим займаються. Як пояснити цю ситуацію? Українці втомлені, незадоволені, але вмотивовані працювати на країну?

Задоволеність чи незадоволеність лежить в одному полі цінностей, а сенс — в іншому. Це як 2D і 3D. Це щось схоже на оцифровану мрію. Є мрія "створити краще майбутнє". Яка моя роль тут? Розбиваємо на цілі і зберігаємо сенс. Повільно втілюємо мрію у життя. Тому люди можуть відчувати якесь незадоволення, але при цьому відчувати сенс того, що вони роблять і як вони роблять. Завдяки цьому мати мотивацію рухатись далі. Наприклад, обирати працювати за менші гроші заради благополуччя України, ніж їхати за кордон і працювати за більші гонорари.  

Які прогнози на майбутнє? Уявимо, що війна завершиться цього року. Чи стануть українці почувати себе краще? Чи зміниться статистика в позитивний бік або ж навпаки нам загрожує "післявоєнна депресія"? 

Мені би дуже хотілось, щоб у нас, у психологів, по закінченню війни не було роботи. Щоб усі люди змогли опиратися на себе, бути в ресурсі і просто святкувати перемогу.

На жаль, досвід багатьох країн, які переживали тривалі війни дії, показує, що психіка людей переходить в стан мобілізації, тобто постійної напруги. Все вивозити на собі, справлятися, не просідати, не плакати, не давати слабину.

Коли настає момент завершення конфлікту, коли настає перемога, після цього може наступити дуже сильний відкат. На щастя, не у всіх. Однак, у багатьох, хто тримався роками. Він може проявитися у емоційних проявах: посилення депресивності чи тривожності, збереження бойового стану, який можна іноді порівняти з параноєю. Відкат буде і ми до цього маємо бути готові. 

Нагадаємо, як розпочалась велика війна — світлини, які увійшли в історію. 

Також ми розповідали, як жахіття вторгнення підсвідомо мотивувало українців здобувати перемогу на міжнародній арені.