Знищений в СРСР дисидент з Донбасу — 95-річниця з Дня народження Івана Світличного

В Україні вшановують пам'ять одного з лідерів та ідеологів українського національного руху, критика, поета, літературознавця та перекладача Івана Світличного. Сьогодні, 20 вересня, виповнилась 95-та річниця з дня його народження. 

Хто такий Іван Світличний та як режим СРСР знищив дисидента за патріотизм до України читайте далі на Новини.LIVE.

Дисидент з Луганської області

Іван Світличний народився 20 вересня 1929 року на Луганщині, у селі Половинкине у селянській родині. Батько Світличний Олексій Павлович (1910—1955), мати Меланія Іллівна, до шлюбу Твердохліб (1910—1994). Іван Світличний також мав двох молодших сестер: Марію (1932 р.н.) і Надію (1936 р.н.). Батько занедужав, тож сім'ю забезпечувала матір, яка влаштувалась на заробітки у промислових районах Донбасу.

Вже у 14-річному віці Іван Світличний дістав "бойове поранення" — він з друзями хотів підірвати ворожу нацистську техніку, але травмував руку та залишився без пальців на правій руці. Хлопець був дуже здібним та закінчив Старобільську середню школу у 1947 році із золотою медаллю. 

Згодом Іван Світличний вступив у 1947 році до Харківського університету на факультет української філології, де проявив себе дуже активним та перспективним дослідником. Вже тоді в університеті звернули увагу на його "проукраїнську" допитливість.

У 1952-му він вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка Академії Наук України, де його навіть не допустили до захисту власної дисертації "Рухома естетика" через "нестачу марксистсько-ленінських постулатів". 

1956 року Іван Світличний одружився з Леонідою Терещенко.

Перший арешт Івана Світличного та репресії

Іван Світличний активно спілкувався та співпрацював з іншими українськими активістами та письменниками. Квартира Світличного, яку він отримав у 1960 році, була "місцем збору" україснкьої культурної інтелігенції, де часто збиралися  Симоненко, Стус, Драч, Костенко, Калинець, Вінграновський, Сверстюк, Дзюба. Василь Стус навіть жартома називав їх оселю "голуб'ятня", де вони вели літературні читання, дискусії, обмінювалися книгами. 

Тоталітарна влада вперше заарештувала Івана Світличного 1 вересня у 1965 році через літературне просвітництво. Проте, слідству не вистачило доказів, тож у квітні 1966 року його відпустили. 

"Протягом 1963–1964 року скуповував у різних осіб антирадянську літературу націоналістичного спрямування, яку видавали у Львові за часів панської Польщі і в період німецької окупації на території України і з тією ж метою зберігав її та розповсюджував серед своїх знайомих. Тоді ж одержав від неназваних ним осіб антирадянські вірші анонімних авторів", — так описали справу Світличного у КДБ.

Другий арешт дисидента стався12 січня 1972 р. Тоді Івана Світличного  звинуватили за тією ж статтею, разом з ним ще заарештували  Є.Сверстюка, В.Стуса, В.Чорновола, Н.Світличну. Впродовж 27-29 січня 1973 р. відбувся закритий судовий процес, де йому присудили 12 років позбавлення волі, з яких сім років концтаборів суворого режиму та п'ять років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду, а також "виготовлення та поширення самвидаву". Суд не допустив матір та дружину Світличного на засідання.

Письменник відбув покарання у таборах у Пермській області. Там здоров'я Світличного різко погіршилось — розвинулась хвороба нирок, його мучили часті рецидиви туберкульозу, головні болі, кровотечі. 

Останнім місцем заслання для Івана Світличного стало селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. З червня 1979 р. і до кінця заслання разом із Світличним поруч була його дружина Леоніда. Однак у 1980 р здоров'я письменника ще сильніше погіршилось, їм в Майму (околиця Горно-Алтайська. — Ред). У серпні 1981 у Світличного стався інсульт, він став інвалідом 1 групи.  Літературознавець пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Звільнили з відбування покарання 21 січня 1983 році, коли Іван Світличний вже був тяжко хворим та не міг продовжувати творчу чи громадську діяльність. Помер 25 жовтня 1992 року, його поховали у Києві на Байковому кладовищі.

Чому діяльність Івана Світличного має велике значення

Іван Світличний мав безперечний моральний авторитет серед політв'язнів, якого називали там "табірною совістю". Він неодноразово брав участь у "голодних протестах", через які його відправили етапом на "виховну" профілактику до Києва, але не досягши бажаного результату, представники влади повернули назад до табору. Письменник відстоював українську культуру та ідентичність, активно займався українським просвітництвом.

Світличний був одним з перших дисидентів, хто установив контакт з українською діаспорою на Заході. Він поширював самвидав, а також передав щоденник Василя Симоненка з його нецензурованими віршами. Також налагодив зв’язки зі братами Горинями та іншими галичанами, переконавши їх в необхідності об’єднання зусиль в поширенні "боротьби словом".  

Іван Свтіличний надихнув створювати літописи в’язнів, до роботи над яким залучив Семена Глузмана. Потім саме цей літопис став одним з найважливіших свідчень долі радянських в’язнів.

Василь Стус описував Світличного так: "Все краще в мені — це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана".