Війна в Україні закінчиться, — інтерв'ю Подоляка

Що відбувається навколо переговорного процесу щодо закінчення війни в Україні, до чого тут війна в Ірані та коли чекати на візит до Києва американських переговірників — в інтерв'ю Новини.LIVE розповів радник Офісу Президента України Михайло Подоляк.

 

Три тижні тому в ефірі телемарафону ви сказали, що переговорний процес навколо закінчення війни в Україні заморожений через війну в Ірані. Оскільки світла в кінці тунелю там непомітно, то чи будуть так довго заморожені й наші перемовини?

— Ні. Давайте об'єктивно, є глобальний посередник і це адміністрація пана Трампа. Вони також були посередниками переговорного процесу по Близькому Сходу. Потім пішли в війну і коли почали більш активно працювати на Близькому Сході, безумовно, концентрація їхньої уваги пішла туди. 

Але в онлайн-форматі наші перемовини йдуть, періодично є уточнення позицій. І Президент України наголошує, що ми у будь-який момент готуємося до активних переговорів оф-лайн. Чекаємо, до речі, американську посередницьку переговорну групу в Києві. 

Доїдуть?

— Ми чекаємо. Організаційно все готово. Тому що трошки дивно, ви модератор процесу, ви приїздите до Москви.

Вісім разів, до речі.

— Ви там говорите про чебуреки, чи що вони там їли, чи якісь там хачапурі, що це дуже смачно... Безумовно, це ж російська кухня, я зараз із сарказмом говорю. Але ви не приїздите до України, партнером якою ви практично є. 
Адже це не локальний конфлікт, це великий конфлікт в тому числі і про розподіл майбутніх впливів. Це конфлікт про те, яким буде міжнародне право. І приїхати до Москви, до того, хто це все зламав, і не приїхати до країни, яка пробує це все захистити — виглядає дивно.

Замороження конфлікту на Близькому Сході теж буде на певних умовах. 

Знаєте коли?

— Ні-ні, я не знаю. Бо пан Трамп до обіду все вже виграв, а після обіду він знову починає. Ми туди втручатися не будемо. Навпаки, на мій погляд, війна на Близькому Сході дає всім нам можливість переоцінити, хто є хто, і переоцінити впливи на ті чи інші глобальні події.

Дивіться. Україна набагато більш суб'єктна, як це не парадоксально звучить, саме тому, що війна на Близькому Сході. І з'ясувалося, що до такого типу війни з партнерських для нас країн, готова тільки Україна. І готові партнери Росії. 

Більше того, Україна сьогодні говорить ініціативно. Ми пропонуємо готові рішення, готові інструменти, пропонуємо переосмислити альянси, можливо подумати про створення нових. І це слухають, аналізують, роблять висновки. 

Ми переосмислюємо свою позицію на Близькому Сході як держави, якої там ще вчора не було. Переосмислюємо наше домінування з точки зору певних технологій та мілітарних у європейських відносинах. Більше того, якщо ми повертаємось до переговорного процесу, позиція і статус-кво, на якому наголошує завжди пан Зеленський, вона достатньо чітка.

Ми розуміємо, що робить Росія, що роблять інші країни, але якщо ви хочете, щоб щось збереглося, давайте тоді фіксувати статус-кво. Він достатньо простий: переговори не на ультимативних вимогах агресора.

Тобто вихід з Донбасу неможливий? Як і російська мова в Україні…

— Не зовсім розумію, що таке російська мова, до чого тут Росія взагалі. Ви хочете розмовляти російською — розмовляйте, якщо це буде давати вам додаткову монетизацію. Але з точки зору України, у нас є українська мова. І набагато більш історично рельєфніша, ніж те, що пропонує Росія. Бо це держава штучна, її не існує, як і російської мови. Це все десь вкрадене, десь якось там скомпілячене. 

Немає Росії як такої, як і руского міра. Є рускій мір як насилля, як зовнішньополітична концепція. І в принципі ця війна остаточно ставить крапку на проєкті під назвою "Російська Федерація".

Просто вона це не розуміє до кінця.

Але те, що сьогодні відбувається, в тому числі навколо переговорного процесу, це якраз про переформатування суб'єктностей країн. Є суб'єктність України, яка виходить із готовності до спільних підприємств, спільних архітектур безпекових. Ми готові до експорту зброї в необхідній кількості. Готові до експертизи про те, що таке війна майбутнього і що таке війна минулого в глобальному сенсі цього слова.

А Росія готова до безкінечних заяв про взяття села з п'яти будинків у Донецькій області і як вона круто воює. Знову сарказм.

Тобто, перемовини груп продовжуються і чи має наша переговорна група онлайн-контакти чи телефонні дзвінки із американцями чи росіянами?

— З росіянами тільки один компонент проговорюється активно, і це гуманітарні обміни. Для нас це важливо, на відміну від Росії, для якої все не важливо, окрім амбіції суб'єкта на прізвище Путіна.

Тобто коли війна в Ірані заморозиться, можливо, найближчими тижнями, відразу ж розморозиться очні контакти переговірників?

— Очікуємо на візит до України американської делегації і очікуємо на продовження руху в рамках активної фази переговорного процесу. Переговорний процес є, він на паузі. Немає активної фази безпосередніх комунікацій, коли уточнюються чіткі фактичні позиції.

Хоча, чесно кажучи, не зовсім розумію, що там із росіянами треба уточнювати. Там все зрозуміло. Там, скоріше, слід провести психологічну чи судово-психіатрічну експертизу, щоб встановити, чи готові вони взагалі щось сприймати.

Повертаючись до ймовірного приїзду Кушнера та Віткоффа до України. Це найближчі дні, тижні чи місяці?

— Все залежатиме від подій на Близькому Сході, де йдуть інтенсивні переговори. До них залучений віце-президент Ді Венс. Незрозуміло, як наразі там виглядає війна. Бо активна фаза завершена, але не завершена та, що впливає на глобальні взаємини. Наприклад, блокада Ормузької протоки. 

Не підписана базова угода, на якій наполягають країни регіону. Не тільки США. Вони хочуть, аби Іран відмовився від ядерної програми і передав збагачений уран, а там достатньо великий обсяг, або США або третій країні. Друге, він має відмовитися від ракетної програми. Бо як з'ясувалося, у них не лише великі запаси ракет, а й навіть поговорюють про те, що у них є міжконтиненталки. А все це технології, передані росіянами.

Третє, Іран має розблокувати Ормузьку протоку і не заважати вільному судноплавству. І четверте, на чому наполягають всі країни Перської Затоки – це припинення фінансування проксі-терористичних угрупувань типу Хезбола, Хамас, хусити і тд. 

Чесно кажучи, не зовсім розумію, як можна дотиснути, якщо ви не дотискаєте томагавками, але дочекаємося.

Чому я так детально про це запитую? Бо коли активізувався переговорний процес, у суспільстві з’явилася надія, що все ж таки цього року війна може закінчитись.

— Не можна завершити війну в односторонньому порядку.
Якщо хтось думає, що якщо передати Росії Донецьку та Луганську області і війна закінчиться, то ні, не закінчиться. Але як тільки ви щось передасте Росії і зафіксуєте це, це означатиме, що на столі з’явиться "віддайте нам Запорізьку область, Херсонську і тд". 

Друге, а хто взагалі сказав, що Росія хоче завершити війну без примусу? Путіну ж дешевше продовжувати війну, ніж виходити з війни. Чому? Повторюю базові речі.

Плюс-мінус 20 мільйонів людей на сьогодні в РФ обслуговують війну і економіку воєнного часу. Перерозподіл майна, власності і впливів в оточенні Путіна перейшов до мілітарки. Окрім того півтора мільйони людей безпосередньо беруть участь у війні в якості убивць. І як тільки буде завершена активна фаза війни — дві третини схиблених людей повернуться у суспільство.

Так, що робити з цими головорізами?

— Це же не люди із цінностями, а ті, хто прийшли вбивати за гроші. Велика частка цих людей – гвалтівники та вбивці, які до війни сиділи по 20 років, а потіт пішли вбивати вже офіційно, за гроші. 

І третє, ключове. Це розбіжності між тим, що Путін і його пропагандистська вертикаль обіцяли велич. Що от ви будете вбивати всіх безкарно і отримувати за це величезні можливості.

А насправді вони отримують трошки інакше — загальне Туапсе. Красиве слово, якраз воно для росіян буде зрозуміло. Вони на сьогодні знаходяться у повному Туапсе. На цьому фоні вся ця ультрапатріотична російська швалота матиме претензії до суб'єкта Путіна. Тоді чому він має зупиняти утилізацію своїх громадян, якщо його єдиний шанс контролювати Росію — це продовжувати їх вбивати. А де він може це робити? У нас.

Тоді ця війна ніколи не закінчиться?

— Ні, закінчиться. Як тільки ресурсність РФ наблизиться до критичної межі. Там три складові. Перша – це удари по відвантаженню нафти. І це ми робимо досить активно. Це наші далекобійні удари по російським НПЗ і їх буде більше. Ціна на нафту може бути навіть 100 плюс доларів за барель. Хоча із виходом ОАЕ із ОПЕКу, нафти на світовому ринку може бути більше і думаю, буде байдуже, що там Росія виготовляє.

До речі, якщо Росія матиме 100 доларів за барель, то за їх підрахунками, додатково у бюджет вони отримають 58 мільярдів доларів. Але питання в тому, що вони зможуть відвантажити? Якщо не зможуть, то Росії не допоможе навіть ціна у тисячу за барель. 

Тобто має бути знищена на 50 плюс відсотків система транспортування нафти.

А зараз скільки знищено? 

— Плюс-мінус 20-25.

Тобто є куди йти?

— Все йде паралельно, то нищення систем протиракетної оборони Росії і логістично-транспортної системи. Це порти, де відвантажується нафта, де є нафтова перевалка, транспортування та нафтопереробні заводи. А це ж гроші, які вони безпосередньо витрачають на війну.

Друга складова – це кількість вбитих. У нас була мета 35 тисяч на місяць і ми до неї дійшли. Хоча математично це трохи інакше рахується. Це цифра, скільки у них набирають в рамках рекрутінгу та мобілізації. От вони набирали 30-35 тисяч і виходили в нуль. 

А от в січні і лютому вони не добрали 15-16 тисяч.

Тобто вони вже виходять в дефіцит живої сили. А воюють чим? Живою силою. І якщо у них буде постійний дефіцит, то потрібна буде тотальна мобілізація. Але на фоні того, що в Росії відбувається, я складно собі уявляю, особливо враховуючи психотип Путіна, що він готовий буде воювати із бунтами.

То чи відважиться очільник РФ Володимир Путін на загальну мобілізацію і чи варто запрошувати до України трудових мігрантів для відбудови — читайте у другій частині інтерв'ю радника ОПУ Михайла Подоляка для Новини.LIVE.