РФ вже зазнає стратегічної поразки: Гленн Корн в інтерв'ю Новини.LIVE

Колишній старший співробітник Центрального розвідувального управління США Гленн Корн розкрив позитивні наслідки ударів України по військовим та нафтовим об'єктам на території Росії. Також він торкнувся теперішньої ситуації на фронті російсько-української війни та назвав умови можливої поразки Росії. Крім того, експрацівник ЦРУ зізнався, чим його захоплює Україна.

Про це Гленн Корн розповів в інтерв'ю журналістці Новини.LIVE Марії Кагал.

Корн про наслідки українських ударів по Росії

Пане Корн, дякую, що приєдналися до нас.

Дякую і вітаю всіх ваших глядачів.

Хотіла б почати з останніх новин. У перший день Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму невідомі дрони атакували інфраструктуру міста, зокрема нафтовий термінал. Ви чули про це?

Так.

Російська влада заявила, що перехопила десятки дронів. Що ви про це думаєте?

Я думаю, це чергове свідчення того, що українські військові та українські спецслужби здатні завдавати ударів по російських цілях глибоко на території Росії. Росія більше не захищена від подібних загроз. І я вважаю, що те, чого Україна досягла за останні чотири роки, має величезне значення та заслуговує на велику повагу і захоплення з боку нас на Заході — у США та Європі. Ми знову і знову бачимо, що українці здатні відповідати на російську агресію дуже впевнено та рішуче.

Тож я переконаний, що це створює проблеми для Володимира Путіна. І я впевнений, що росіяни починають ставити собі питання, чому він не може захистити їх від таких загроз. Я сумніваюся, що росіяни справді збили всі дрони. Вони завжди так стверджують. Але чомусь я в це не вірю.

Ми теж у це не віримо. Санкт-Петербург — друге за величиною місто Росії та символічне місто, тісно пов’язане з Володимиром Путіним і російською елітою. Який сигнал ці атаки надсилають Кремлю?

Санкт-Петербург — прекрасне місто. Я жив там. Це місто мистецтва та великої історії. Воно мало бути вікном у Європу. Звісно, це вікно було зачинене через агресивну політику Путіна щодо України та інших сусідів.

Але росіяни регулярно атакують інше прекрасне місто — Одесу, яка має величезну культурну спадщину. Вони атакують інфраструктуру цього міста, культурні пам’ятки. Тож сигнал полягає в тому, що Україна може відповідати дзеркально, коли Росія здійснює подібні атаки.

І це також сигнал російському народу, що саме їхній уряд, який розпочав цю війну, створює для них проблеми та підриває стабільність Росії.

Я завжди кажу: коли Володимир Путін прийшов до влади наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, його своєрідний суспільний договір із росіянами був таким: "Дайте мені владу, і я забезпечу вам стабільність". Але тієї стабільності, яку він обіцяв, більше немає. Ми бачимо це постійно.

Ви також згадали про удари по культурних об’єктах. Як ви вважаєте, це робиться навмисно?

Дозвольте уточнити: я не вважаю, що українська сторона цілеспрямовано атакує культурні об’єкти. Цілі, по яких завдає ударів Україна, — це законні військові або інфраструктурні об’єкти. Ми знаємо, що нафтогазова галузь Росії фінансує її військову машину. Тому є цілком зрозумілі військові причини для ударів по таких цілях.

На жаль, ми бачимо, що Росія продовжує бити по цивільних об’єктах. Чи робить вона це навмисно, чи через нестачу точності та можливостей завдавати високоточних ударів, як деякі інші держави, — я не можу сказати напевно.

Але я припускаю, що інколи це робиться свідомо, щоб тероризувати український народ. Я вважаю, що ця війна стала війною терору проти українців. Ми бачили, що лише вчора 11 людей загинули внаслідок ударів по Києву та інших регіонах країни. Це жахлива трагедія.

Я переконаний, що росіяни роблять це для того, щоб залякати українців. Але щоразу, коли я буваю тут, я бачу протилежний ефект. Це змушує українців ще більше боротися та ще сильніше відстоювати свою державу і свій суверенітет. Тож хотілося б, щоб Кремль нарешті засвоїв цей урок.

Як, на вашу думку, постійний тиск через удари по стратегічних та символічних цілях може вплинути на ухвалення рішень у Росії?

Я думаю, це може мати вплив. Одне з досягнень української кампанії далекобійних ударів полягає в тому, що вона послабила здатність Росії експортувати нафту та переробляти нафту й газ. Це особливо важливо зараз, коли через конфлікт на Близькому Сході та ситуацію навколо Ірану Росія певною мірою виграє від зростання цін на нафту.

Але я не впевнений, що вона здатна повною мірою скористатися цим. По-перше, через слабкість власної інфраструктури. По-друге, через те, що українці дуже успішно атакують об’єкти, необхідні Росії для експорту та отримання доходів до державного бюджету. І для мене це абсолютно законна військова ціль, адже таким чином підривається здатність Росії фінансувати свій оборонно-промисловий комплекс, який використовується для вбивства українців.

Корн про успіхи України та поразки Росії 

З огляду на ваш досвід у сфері розвідки та дипломатії, як ви оцінюєте поточний етап війни в Україні?

Сьогодні багато говорять про те, що українці досягли певного прориву завдяки своїй ударній кампанії в глибокому тилу противника. Усі говорять про українські оборонні технології, і вони справді виявилися надзвичайно ефективними.

Наскільки я розумію, зараз українці активно атакують російські логістичні вузли та лінії постачання. Ймовірно, це впливатиме на російські сили до кінця літа й упродовж осені. Попри величезні втрати, росіянам і далі дуже складно захоплювати нові території. Більше того, останніми місяцями Україна повернула під свій контроль частину територій.

Це дуже важливо, особливо якщо враховувати, що українські сили воюють проти противника, який має значну перевагу як у живій силі, так і в ресурсах. Усе це має велике значення. У відповідь росіяни намагаються збільшити кількість ударів по містах по всій країні, щоб залякати українців і змусити їх припинити свої дії. Ми бачили так зване перемир’я після 9 травня на кілька днів. До речі, Президент Зеленський продемонстрував чудове почуття гумору щодо того, як він на це відреагував.

Але одразу після цього росіяни здійснили масштабну атаку по цілях по всій Україні. Це ще раз показало, що вони насправді не зацікавлені ні в довготривалому припиненні вогню, ні в завершенні війни найближчим часом.

Чи бачите ви зараз ознаки того, що Росія рухається до стратегічної поразки?

Я б не став недооцінювати росіян. Вони все ще мають можливість продовжувати бойові дії. Але все залежить від того, як визначати поняття поразки. Я б сказав, що Росія вже зазнає стратегічної поразки. Вона не змогла досягти своїх цілей і захопити значні території, водночас сплачуючи за це колосальну ціну. Російський народ платить величезну ціну за цю безглузду війну.

У багатьох сенсах поразка вже відбувається. Російська економіка зазнає поразки. Вона деградує. Система соціального забезпечення страждає. Люди страждають. Тому можна стверджувати, що з 2014 року Росія фактично зазнає невдачі, тому що не може досягти поставлених цілей. Її головна стратегічна мета — встановити контроль над Україною — так і не була реалізована.

Чи впаде російський режим і чи погодиться Росія на капітуляцію — це значно складніше питання. Ніколи не можна знати напевно. Дехто стверджує, що Росію неможливо перемогти. Пам’ятаю, на початку війни багато хто говорив, що Росія занадто велика, щоб програти. Росіяни мають надзвичайну витривалість і силу духу.

Але не варто забувати, що в історії вже були моменти, коли російські режими руйнувалися. Це траплялося тоді, коли люди виходили на вулиці, розчарувавшись у поганому керівництві. Ми бачили це у 1905 році. Ми бачили це у 1917 році. У межах Російської імперії було чимало повстань і бунтів. У 1991 році ми також побачили крах радянської системи через неефективне управління та слабке керівництво.

Тож такий сценарій можливий. І я думаю, що зараз багато людей уважно стежать за ситуацією, намагаючись зрозуміти, чи з’являться ознаки того, що режим починає руйнуватися. Моя оцінка полягає в тому, що Володимир Путін дуже занепокоєний тим, що люди в його оточенні дедалі більше розчаровуються в цій провальній політиці спроб завоювати Україну.

Але вони ж нічого не зробили за останні чотири роки.

Росіяни?

Так.

Так. На початку були люди, які намагалися протестувати. Але їх дуже швидко заарештували та затримали. Багато хто залишив країну. Відбувся масовий відтік населення, що, звісно, є трагедією. Це також суттєво вдарило по російській економіці. Вони стикаються з дефіцитом робочої сили.

Знаючи Росію, можу сказати, що люди там налякані. І коли хтось проводить опитування в Росії, я не думаю, що результати відображають реальну картину, тому що люди бояться відповідати чесно. Таким був мій досвід життя там. Це поліцейська держава, де режим контролює людей, залякує їх і тероризує власне населення. Те, що вони роблять сьогодні з українцями, є продовженням того, що вони давно роблять із власними громадянами. Історично так було завжди. У Росії фактично немає справжньої традиції демократії чи свободи слова.

Але з огляду на таке минуле і таку історію, чи можуть росіяни набратися сміливості та виступити проти власної влади?

Ми вже бачили в минулому, що коли люди стають надто втомленими та надто розлюченими, вони зрештою виходять на вулиці. Вони знаходять у собі сміливість, тому що стають відчайдушними. І я б сказав, що якщо російська економіка продовжить рухатися в нинішньому напрямку, така можливість існує.

Зараз багато хто спостерігає за тим, чи буде Путін змушений оголосити повну мобілізацію і як це вплине на режим. До цього моменту, багато мешканців Санкт-Петербурга та Москви — двох найбільших міст країни — фактично не відчували наслідків війни на собі. Вони були певною мірою ізольовані від неї. 

Але коли почнуть мобілізувати їхніх дітей або їх самих, можливо, вони стануть значно готовішими виходити на вулиці. Адже замість того, щоб їхати на фронт і помирати в жахливих умовах, вони можуть вирішити, що настав час сказати владі: з нас досить.

Що захоплює Корна в Україні та які її сильні сторони

На вашу думку, що можна було б вважати поразкою Росії в цій війні? Зміну влади?

Як я вже казав, на мою думку, ми вже спостерігаємо поразку Росії. Росіянам не вдалося досягти своїх стратегічних цілей. Іншими формами поразки можуть бути крах нинішньої влади або зміна режиму. Можливо також, що вони погодяться на припинення вогню та відійдуть з окремих ділянок фронту.

Я не думаю, що Путін хоче цього, тому що тоді йому доведеться пояснювати росіянам, чому, за деякими оцінками, ця війна з 2014 року вже коштувала понад мільйон людських втрат. Йому доведеться пояснювати, чому він зруйнував репутацію Росії у світі та поставив країну в дуже складне дипломатичне й економічне становище.

Що стосується інших форм поразки, то тут можна довго дискутувати. Але в довгостроковій перспективі ця війна є поразкою для Росії незалежно від результату. Розвиток країни фактично зупинився і навіть відкотився назад. І знадобиться дуже багато часу, щоб відновитися від наслідків політики, яку Росія проводить з 2014 року.

А що можна було б вважати поразкою України? Мир на умовах Росії? Або припинення вогню, яке заморозить лінію фронту?

Мир на умовах Росії. Якщо дозволити Росії диктувати українцям, як їм жити, хто має керувати країною, якщо привести до влади проросійських чиновників. Звісно, поразкою була б і подальша втрата територій. Поразкою була б неможливість жити так, як хочуть люди, і зберегти ті цінності, за які українці борються з 2014 року, а особливо з 2022-го.

Мене завжди вражає, коли я приїжджаю сюди і спілкуюся з людьми, особливо з військовими на фронті. Я запитую їх: чим ви займалися до 2022 року? І вони відповідають, що не були кадровими військовими, не навчалися у військових академіях. Вони були ІТ-фахівцями. Учора я зустрів чоловіка, який був скульптором, художником. І вони пішли на війну, щоб захистити свої цінності.

Цінності свободи. Цінності суверенітету. Цінності незалежності. Право обирати, якою мовою говорити. Яку релігію сповідувати. У що вірити. І не дозволяти жодному уряду, а тим більше чужому уряду, диктувати, як потрібно жити. Ось що було б поразкою для України. 

На мою думку, поразкою для України також було б втратити той прогрес, якого вона досягла за останні десять років на шляху до демократії та прозорості державного управління. Якщо цей процес піде назад — це теж буде поразкою.

Які стратегічні переваги України сьогодні є найсильнішими?

Передусім — це талант людей і їхня воля. Багато хто говорить про оборонні технології, дрони, системи далекобійних ударів, FPV-дрони, які українці створили, вдосконалили та фактично довели до майстерності на полі бою. І це справді вражає. Але нічого з цього не сталося б без людей.

Я вважаю, що найбільший актив України — це талант її громадян, їхня рішучість і готовність захищати свої цінності. Також величезною перевагою є дружба та партнерства, які Україна змогла побудувати за ці роки. У довгостроковій перспективі це принесе країні великі дивіденди.

Я думаю, що ця війна, попри весь її трагізм, зробила Україну помітною для всього світу. Європа зрозуміла, що Україна, ймовірно, вже є одним із лідерів континенту. Можливо, сьогодні це найкраща армія в Європі й одна з найкращих армій у світі. Україна має надзвичайно талановитий ІТ-сектор, який дуже швидко трансформувався в інноваційну оборонно-технологічну галузь. І це прекрасна країна.

Коли люди кажуть, що Україна була зруйнована війною, я бачу інше. Так, було багато страждань. Але я не бачу зруйнованої нації. Я бачу людей, які посміхаються. Я бачу людей, які продовжують жити. Я бачу дітей у парках. Я бачу людей, які не готові здаватися. І я вважаю, що американцям є чому повчитися в українців. Як американець, я можу сказати це абсолютно щиро. Ми повинні вчитися у вашої стійкості. У того, як українці залишаються сильними та зберігають позитивний настрій навіть попри ті жахи, які Росія їм завдає.

Відчутно, наскільки вас надихає перебування тут і спостереження за українцями. Це дуже красиво. Дякую вам.

Я завжди кажу людям: мої батьки виховали мене так, щоб я вірив у ті самі цінності, про які говорять українці. Незалежність. Свобода слова. Свобода самовираження. Готовність відстоювати свободу. У Сполучених Штатах є вислів: свобода не буває безкоштовною. Іноді за неї потрібно платити власними жертвами.

Я присвятив значну частину свого життя служінню країні. Моя родина також принесла багато жертв. Ми робили це заради захисту демократії, наших цінностей і наших союзників. Саме це сьогодні роблять українці. І саме тому я люблю приїжджати сюди. Це надихає. Це нагадує мені мене самого в молодості, хоча це було дуже давно. І я хотів би, щоб український приклад надихнув американців та наших європейських союзників. Сьогодні Україна є прикладом для всіх нас у цьому дуже складному світі.

Корн: Путін зараз перебуває у дуже складному становищі

Це чудова місія. Добре, рухаймося далі. Якби Україна змогла забезпечити постійне спостереження за допомогою дронів і могла завдавати ударів по ключових логістичних маршрутах у Криму, як це могло б вплинути на здатність Росії утримувати південний фронт?

Слухайте, логістика у війні — це все. Якщо росіяни не можуть постачати свої підрозділи на фронті, це матиме дуже негативний вплив на їхню боєздатність. Наведу невеликий приклад. Ми бачили, які проблеми виникли у російських військ, коли вони втратили доступ до Starlink. Це дало українцям певну перевагу на полі бою.

Якщо у військ немає боєприпасів, їжі чи необхідного забезпечення — це стає серйозною проблемою. Водночас я б зазначив, що росіяни досить винахідливі й завжди шукають способи обійти такі труднощі. Протягом усієї війни ми бачимо, як українці створюють нові технології, а росіяни намагаються знайти контртехнології або нові рішення у відповідь.

Очевидно, вони багато що копіюють у українців, але вони також здатні діяти креативно. Вони можуть бути дуже хитрими. Тому я впевнений, що наші українські друзі це прекрасно розуміють. Не варто вважати, що якщо сьогодні Україна має перевагу, то вона збережеться автоматично.

Росіяни намагатимуться переломити ситуацію. Тому українці повинні постійно залишатися на крок попереду. І, на мою думку, ми маємо продовжувати допомагати Україні зберігати цю перевагу.

Якщо Володимир Путін почне усвідомлювати, що Росія втрачає стратегічну ініціативу, які реальні варіанти дій у нього залишаться?

Путін зараз перебуває у дуже складному становищі. Російська економіка фактично повністю залежить від військово-промислового комплексу. Якщо війна зупиниться, виникне величезне питання: як перевести економіку назад на мирні рейки.

З огляду на структурні проблеми російської економіки це буде надзвичайно складно. Також до Росії повернуться сотні тисяч ветеранів, які пройшли через цю війну та отримали важкі психологічні травми. Йдеться про посттравматичний стресовий розлад, психологічні проблеми та інші наслідки війни.

Ми знаємо, що російська влада відкривала в’язниці та відправляла на фронт засуджених злочинців. Вони також повернуться додому. Ми вже бачимо наслідки цього — статистика насильницьких злочинів у Росії зростає. І Путіну доведеться вирішувати всі ці проблеми. Чи має він для цього ресурси та рішення — я не знаю. Тому в економічному та культурному сенсі Росія ще довго перебуватиме у дуже складному становищі.

Подумайте самі. Нещодавно ми відзначали річницю перемоги над фашизмом у Європі під час Другої світової війни — того, що росіяни називають Великою Вітчизняною війною. Але сьогодні Росія поводиться саме так, як поводилися фашисти під час тієї війни. Викрадення дітей. Вбивства цивільних. Бомбардування цивільних об’єктів.

І мені дуже прикро це говорити, але в культурному та дипломатичному плані Росії доведеться пройти дуже довгий шлях, щоб знову інтегруватися у міжнародну спільноту після того, що вона зробила під час цієї війни та продовжує робити зараз. Росіяни повинні це усвідомлювати.

Вони вже платять за неї високу ціну і продовжуватимуть платити в майбутньому, якщо не змусять свою владу припинити це безглуздя. Повертаючись до вашого попереднього запитання — якщо вони не дадуть зрозуміти уряду, що з них досить, ця ціна лише зростатиме.

Росія продовжує регулярно атакувати ракетами та дронами українські міста. Кремль сприймає ці удари як військові операції, психологічну війну чи політичний тиск на Україну та її партнерів?

Усе разом. І ми знаємо, що російський стиль ведення війни починається саме з психологічних операцій. Він починається з економічної війни. Росія веде війну проти України значно довше, ніж з 2014 року. Ще до 2014 року існували кампанії так званих активних заходів, спрямованих на контроль над Україною.

Втручання в державні рішення. Вплив на політиків. Використання корупції. Різноманітні схеми впливу. Пропаганда. Масштабні інформаційні кампанії. Кібератаки. Усе це почалося задовго до 2014 року. Потім настав наступний етап — 2014 рік. З’явилися так звані "зелені чоловічки". Почалася прихована операція та відкрите захоплення Криму російськими військами. А далі був 2022 рік — повномасштабне вторгнення та значне розширення агресії проти України. Усе це є продовженням одного й того самого процесу.

І сьогодні Путін та Кремль використовують усі ці інструменти для того, щоб перемогти Україну та тероризувати її населення. Ми бачили це під час зимової кампанії проти української енергетичної інфраструктури. На мою думку, росіяни хотіли залякати українців і буквально заморозити їх до капітуляції.

Я був тут у лютому. Було мінус тридцять. Було дуже холодно. Люди залишалися без тепла. Але вони сміялися. Вони посміхалися. І коли я запитував людей, чи наближає це їх до бажання укласти угоду, вони відповідали так: "Ми готові до угоди, якщо вона буде справедливою для України. Але якщо вона несправедлива, ми продовжимо боротися, незалежно від того, наскільки холодно буде".

Росія зробила стратегічну помилку, недооцінивши свого сусіда. Країну, яку вона традиційно називала братньою. Для мене досі дивовижно, наскільки сильно вони помилилися в оцінці того, як українці реагуватимуть на цю агресію.

Корн про загрозу використання ядерної зброї з боку Росії

Також я хотіла поставити дуже чутливе для України та світу питання, яке звучить від самого початку цієї війни. Наскільки реальним ви вважаєте ризик застосування Росією тактичної ядерної зброї сьогодні?

Дуже хороше запитання. Я думаю, що Росія регулярно використовує тему ядерної зброї для залякування та стримування інших від ухвалення певних рішень. Вона робила це багато разів у 2022 році. І, на жаль, тоді це певною мірою спрацювало. Але я не думаю, що Росія застосує ядерну зброю проти України. Загалом я не вважаю це ймовірним.

Тобто взагалі?

Я б не сказав "ніколи". Можливо, за якихось екстремальних обставин. Наприклад, якщо війська НАТО вторгнуться до Росії. Або якщо українські сили будуть на підступах до Москви. Якщо ситуація стане для Росії абсолютно безвихідною.

А в нинішніх умовах це неможливо?

На мою думку, так. Я не думаю, що росіяни підуть на це, тому що вони розуміють: наслідки для самої Росії будуть не менш руйнівними, а можливо навіть гіршими. Наскільки я знаю, китайське керівництво теж дало їм зрозуміти, що навіть говорити про таке не варто. Вони знають, якими будуть наслідки.

Минулого року я був на конференції тут, в Україні, де порушували це питання. І один американський посадовець нагадав дуже просту річ: Володимир Путін не повинен забувати, що ядерна зброя є також у Франції, Великої Британії та Сполучених Штатів. Він не єдиний, хто має такий інструмент. І коли він озвучує подібні погрози, він має пам’ятати, що наслідки можуть бути надзвичайно серйозними.

І ще одне. Коли я працював і жив у Росії, багато росіян говорили мені, що вони ніколи не хочуть війни зі Сполученими Штатами. Вони пам’ятають жахливі втрати Другої світової війни. І вони точно не хочуть ядерної війни. Тому Путін має розуміти, що люди навколо нього, якщо побачать, що він справді готовий натиснути кнопку, ймовірно, зроблять усе можливе, щоб його зупинити.

І як, на вашу думку, західним урядам відрізняти ядерний шантаж від реальної підготовки до застосування ядерної зброї?

Насамперед потрібно дивитися не лише на погрози, а й на дії. Потрібно оцінювати, що саме було сказано і що насправді було зроблено. Згадаймо, наприклад, як Росія погрожувала щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО. Лунали найрізноманітніші заяви. Вони вступили до НАТО. І що сталося?

Або згадайте дискусії щодо передачі Україні винищувачів F-16. Росія також висловлювала безліч погроз. Сьогодні українці вже літають на F-16. Що зробила Росія? Вона намагається їх атакувати. Можна продовжувати цей перелік дуже довго.

У багатьох випадках росіянам вдавалося затягувати ухвалення рішень у Вашингтоні, Брюсселі та європейських столицях завдяки таким погрозам. Але коли рішення все ж ухвалювалися і політики знаходили в собі сміливість зробити необхідне, росіяни відступали від своїх погроз. Вони шукали інші способи створювати проблеми.

Тому, по-перше, ми повинні набагато краще розуміти російське мислення. По-друге, потрібно уважно вивчати російську військову доктрину щодо застосування ядерної зброї. І, по-третє, ми повинні бути добре підготовленими. Росія повинна розуміти, що їй може протистояти значно потужніший супротивник, який також готовий захищати свої інтереси силою, якщо буде перейдено певні межі.

Нещодавно мене запитали в одному інтерв’ю про так звані червоні лінії Путіна. І я відповів: ми постійно говоримо про червоні лінії Путіна. А які наші червоні лінії? Вони також існують. І якщо він їх перетне — наприклад, застосує ядерну зброю — які будуть наслідки? Він повинен знати, що наслідки будуть дуже серйозними. І що є люди, готові діяти, якщо він хоча б наблизиться до такої помилки.

Так, це правда.

Це моя думка.

Загроза з Білорусі та терміни закінчення війни

Поки в нас ще є трохи часу, я хотіла б перейти до останньої теми. Наскільки реалістичною є загроза нового наступу з території Білорусі?

Чудове запитання. Я думаю, така можливість існує. Проте Лукашенко має розуміти, що подібне рішення, ухвалене на догоду Москві, може стати катастрофою для його власного режиму. Безумовно, у Білорусі є люди, які більше віддані Москві, ніж Мінську. І я впевнений, що Лукашенко це усвідомлює. Йому доводиться постійно балансувати між цими силами.

Якщо білоруські війська перейдуть кордон, це може дуже швидко обернутися проти самого режиму. Вони вже побачили, що українці здатні ефективно захищати свої кордони та мають потужні військові можливості. Якщо Росія використовуватиме територію Білорусі як плацдарм для нових атак — а, до речі, вона вже це робить — Лукашенко повинен розуміти, що для нього це матиме серйозні наслідки.

Чи можливо це? Так. І я думаю, що за цим потрібно уважно стежити. Але водночас, на мою думку, ми повинні забезпечити Україну всім необхідним для захисту на цьому напрямку, якщо загроза знову стане реальною. І не варто забувати, що по інший бік білоруського кордону також є НАТО, яке має значні сили та можливості.

І нарешті моє улюблене питання. Чи вірите ви, що війна завершиться цього року?

О, ви просите мене зробити прогноз. Я дуже сподіваюся, що до кінця року буде досягнуто припинення вогню. Чи означатиме це завершення війни? Ні.

Можливо, завершиться її активна фаза. Можливо, припиняться бомбардування міст і масові атаки "Шахедів" по українських населених пунктах. Якщо це станеться, то, ймовірно, Україна також припинить завдавати далекобійних ударів по території Росії. Але, на жаль, психологічна війна, пропаганда, шпигунська діяльність і політичний вплив на Україну продовжаться.

І на Заході ми повинні це розуміти. Навіть після того, як припиняться бойові дії, Україна потребуватиме ще більшої підтримки та ще більшої дружби. Ми повинні будемо залишатися поруч з українцями на кожному етапі. Допомагати відновлювати економіку. Допомагати зберігати соціальні системи. Піклуватися про людей, які пожертвували так багато заради захисту своєї країни. І, до речі, заради захисту Європи та Сполучених Штатів від дуже серйозної загрози.

Україна багато років перебуває на передовій боротьби проти сили, яка загрожує всім нам і нашим цінностям. Тому ми повинні залишатися поруч. І я часто кажу ще одну річ. У майбутньому нам також буде потрібна підтримка України. Ця війна показала, наскільки українці сильні у сфері розвідки, військової справи та дипломатії. Нам знадобиться цей досвід.

Сполученим Штатам знадобиться українська підтримка з багатьох питань у майбутньому. Тому, коли Росія шукатиме нові способи послабити Україну після війни, ми повинні допомогти українцям зберегти стабільність та продовжити розвиток. Я дуже хочу побачити Україну відбудованою після війни. І я хотів би, щоб вона стала прикладом для людей по той бік кордону — у Росії. Щоб вони побачили, що демократія, ринкова економіка, належне керівництво та міжнародна підтримка можуть принести успіх у цій частині світу.

Що можна жити вільно. Що не обов’язково миритися з диктатором або царем. І, до речі, я вважаю, що саме тому Путін так боїться України. Він боїться того прогресу, якого ви досягаєте.

Пане Корн, щиро дякую вам за цю розмову, за те, що приєдналися до нас і поділилися своїми думками та оцінками. Було дуже приємно поспілкуватися.

Щиро дякую. Дякую вам і вашим глядачам.