Історії незламних — як проходить реабілітація героїв ЗСУ в США

Василь Ступар, Дмитро Колесник та Артем Комісарчук — військовослужбовці ЗСУ, які з початку повномасштабного вторгнення вирушили на передову захищати Україну від ворога. Всі троє — отримали поранення під час виконання служби. Після довгого лікування та процесу реабілітації — вирушили у Штати, де отримали протези. 

Кореспондентка Новини.LIVE в США Уляна Бойчук поспілкувалась із військовими. 

Як захисники України отримали поранення

Василь Ступар родом з Івано-Франківщини. Коли почалось повномасштабне вторгнення він був на заробітках у Польщі, та в лютому 2022-го зібрав сумку і повернувся в Україну.

Через три дні після повернення пішов у військкомат, де після навчання чоловіка направили у 46-ту бригаду, де був командиром міномета. Під час служби, військовослужбовець також їздив на навчання в Англію, де вчився воювати з англійської гаубиці. За час служби брав участь у бойових діях на Херсонщині, Бахмуті, Соледарі. Під час Запорізького контрнаступу отримав поранення. 

"10 грудня 2023 року, виїжджаючи на позиції, ми потрапили під обстріл з градів, мене поранило", — каже Василь, і додає, що з восьми живими після обстрілу залишились троє. 

З машини після обстрілу тіла витягували місцеві. Забирали на стабпункт тільки тих, хто при пам'яті. 

У Дмитра Колесника, військовослужбовця ЗСУ з Кривого Рогу, ситуація майже протилежна. У групі військових, які потрапили під ворожий обстріл на Донеччині, Дмитро єдиний отримав важке поранення. Всі, хто були з Дмитром тоді, повернулись у стрій.

"Все, що я пам'ятаю це удар і все. Я прокидаюсь в машині вже нікого нема. Я в мене якось так спрацьовує інстинкт самозбереження, що треба вилазити з машини, бо будуть добивати. Але відчуваю, що в мене щось трапилось з тазом, з ногами. Я почав повзти, доповз до дверцят і розумію, що я вже не вилізу сам. Я розумію, що щось в мене з ногами", – каже військовослужбовець.

До Дмитра підбіг хлопець, який став його витягувати з машини. Проте за декілька секунд боєць побачив, що отримав важке поранення тазу.

"Коли він мене тягнув, я подивився вниз на свої ноги й в мене ліва нога була на правій. Тобто в мене був повністю поламаний таз. Потім мене прикрили, почали прикривати листям, землею, тому що дрони ще летіли й добивали нас. Тобто мені було боляче, але в цей момент я дуже хотів жити, і я через біль я мовчав. Тобто я хотів прикинутись мертвим, щоб росіяни подумали, що я "двохсотий"", — додає Дмитро.

На відміну від нього та Василя, військовослужбовець Збройних сил України з Тернополя Комісарчук воював добровольцем ще з 2014-го року. Тоді, під Іловайськом потрапив в полон і 10 днів перебував у полоні. Повернувся і пройшов медичну комісію, був визнаний непридатним для служби та демобілізований. 

"За цей час одружився, народилася прекрасна дитина донечка. І у 22-му році я знову попросився. З початком повномасштабної війни попросився добровольцем. І знову правдами неправдами потрапив до війська", — каже Артем.

Поранення отримав на Харківському напрямку на Покрову під час штурму мінного поля, куди Артем, як командир взводу вів свою групу. Спочатку на міну потрапив побратим. Артем, надаючи йому допомогу, сам потрапив у пастку ворожої міни. 

"Мене відкинуло. Я, прийшовши до тями, сам провів обстеження, зрозумів, що в мене критичне поранення. Викликав підкріплення, викликав цілу групу і дав команду безпосередньо підрозділу займати кругову оборону, бо я розумів, що на вибухи можуть зреагувати росіяни, які були там десь до 200 метрів, не більше. І по нас почала відразу працювати артилерія", — пригадує Артем. 

Побратими, ризикуючи своїм життям, винесли Артема із поля бою, евакуювали. 

Як героїв ЗСУ допомогали в Україні

Лікарня Мечникова у Дніпрі — перше місце, куди привозять військових з Донеччини та Запорізького напрямку після поранення. Так сталось із військовослужбовцями Василем Ступарем та Дмитром Колесником. Обидвоє після поранення розплющили очі там. 

"У лікарні Мечникова в Дніпрі перше, що я памятаю, — це слова лікаря, який витягнув з мене трубку і сказав, що якщо дихає сам, значить буде жити", — каже військовослужбовець Василь Ступар, який отримав осколкове поранення стегна, роздроблену праву стегнову кістку, дірку у тілі, через яку осколки потрапили через черевну порожнину в хребет, та ампутацію лівої руки. 

"Я прокидаюся вже в Дніпрі, в Мечникова і бачу, що у мене немає однієї ноги", — каже військовослужбовець Дмитро Колесник, а на другій нозі він побачив апарат Єлізарова, який там був через кульове поранення. Через роздроблені кістки нога не могла довго зажити, Дмитро переніс понад 25 операцій. Лікарі порекомендували ампутувати праву ногу. 

"Я ж згодився, бо варіанти були або вмерти, або ампутувати ногу. Коли відрізали ногу, було дуже боляче. Я десь місяця півтора, а може два я плакав дуже сильно від болю. Це вона пече, вона ріже. Ці фантомні болі. Мені нічого не допомагало. Ні морфій, нічого не допомагало",  — каже Дмитро. 

До свідомості Артем прийшов у Харківському військовому госпіталі, до того чотири дні був в комі. Хірурги провели близько десятка операцій, гарантій на життя було мало. З Харкова Артема мали відправити до Львова, однак, дорогу чоловік не витримав би, тому опинився у Сумах. Пізніше вже ж поїхав на лікування до Львова, де познайомився із британським лікарем, який і порадив їхати лікуватись за кордон.

"У польському Гданську були чудові спеціалісти, вони боролись за мою ногу, але я знаходився там в ізоляторі півтора року в положенні лежачи. Вони боролися. Потім вони виявили у мене важку інфекцію. Супер бактерія називається Нью Делі. Вона не піддається жодному лікуванню", — каже Артем Комісарчук.

Після консультацій із низкою лікарів як в Україні, так і закордоном, знайшлась альтернатива. 

"Я кажу альтернатива. А лікар каже, що це ампутація: висока і складна, але через шість місяців  ти встаєш на протез і йдеш. Я з дружиною порадився, ми прийняли рішення про ампутацію. Поляки сприйняли це з розумінням, з повагою. Вони зробили всі процедури. І відправили мене в Україну на ампутацію", — додає Артем Комісарчук.

Операція була складною, дружині знову сказали, що шансів на життя один відсоток. 

"Розумієте, півтора роки боротьби й тут, здається, вже має бути фініш. А тут ще один старт. Для дружини це була пекельна ніч. Потім, коли я прийшов до тями, говорити не міг,  але дав знак, що, серденько, я живий, здоровий, все добре", — розповів боєць.

Потім почалась реабілітація — з лежачого положення — сидяче, а з крісла колісного — на милиці.

"Ну, я не знаю, як би я це все витримав, якби не дружина, дружина і дитина. Вони мене ззаду тримали, як ті крила", — каже Артем.

Як бійці проходили реабілітацію в США

Восени цьогоріч Василь Ступар, разом із двома іншими військовими прилетів до Вашингтона, де розпочав процес протезування. 

"Тут класно. Бо, крім того, що розробили руку, у мене були проблеми з ходьбою, бо у хребті досі осколок. Ще два хребці були повністю розтрощені. Чотири місяці я лежав, не вставав. І через чотири місяці я починав ходити. Але розходився тут більш менш нормально", — каже, вже закінчуючи процес протезування у США, військовослужбовець Василь Ступар.

З фондом Future for Ukraine, який протезує українських військових за кордоном Артем Комісарчук познайомився через Александра Чайку — іншого військовослужбовця, який першим за допомогою цього фонду приїхав на протезування до США. 

"Ми тільки прибули у США, і на наступний день з мене зробили злиток. На третій день я встав на протез. Я стояв! Оце відчуття стояти на двох кінцівках, не балансувати, не хитатися, а просто твердо стояти на ногах — це нічим не передати, шалені емоції. Для мене ніби якесь коротке замикання зараз відбувається. Я за два роки встав і без допомоги — стояв!", — каже Артем і додає, що за життя потрібно боротись і не опускати рук. 

"Я хочу звернутися до ветеранів, до людей з проблемами, схожими, як у мене — життя продовжується і після ампутації чи після важкого поранення кажуть воно деколи може бути яскравішим. Так, війна це страшна річ, але треба так перекрутити свою долю, так перекрутити своє життя, щоб воно засвітилось новими фарбами. Це треба цього захотіти. Ніколи не опускати руки, бо ваша доля у ваших руках", — запевняє боєць. 

У Дмитра Колесника після операції був довгий процес реабілітації, а потім — протезування у Вашингтоні. Дмитро ділиться секретом, що Америка підкорила його і надіється згодом повернутись. 

"Дивіться в очі, не опускайте очі, дивіться на нас, бо ми герої. Кожен з нас, кожен, хто воює, — це герой. Кожен з нас, хто отримав поранення, — це також герой. Не опускайте очі, дивіться і дякуйте нам за службу, за те, що ми вас захищали й досі захищають хлопці та дівчата", — меседж, який Дмитро Колесник намагається донести до суспільства. 

Раніше ми писали, що президент України Володимир Зеленський відвідав центр протезування та реабілітації Superhumans у Львові. Заклад повністю адаптований для людей з інвалідністю.

Нагадаємо, в Україні проводиться реформа медико-соціальної експертизи. Народний депутат Михайло Цимбалюк пояснив, як зміниться статус довідок про інвалідність, виданих раніше.